У Києві є особлива категорія акторів. Їх не обговорюють у таблоїдах і вони рідко потрапляють у світські хроніки, але глядачі впізнають їх миттєво - у фойє театру, в черзі за кавою на Подолі або на екрані ввечері. Леся Самаєва саме з таких. Вона однаково органічна і на сцені, і в кадрі.
Леся Василівна Самаєва народилася 28 червня 1975 року в Києві в родині журналістів. У дитинстві її життя взагалі не було пов’язане з театром. Танці, художня гімнастика, мрії про балет - сцена уявлялася чимось далеким, майже недосяжним.
Перелом стався через родину. Її брат, режисер Євген Курман, вступив на акторський курс. Театр перестав бути абстракцією - він став реальним середовищем. Спершу Самаєва навіть планувала подаватися на психологію. Але одного разу побачила по телевізору акторку, яка читала монолог Антігони. Цей епізод фактично визначив професію. На вступі до театрального вона читала той самий текст.
Театр на Лівому березі - головна сцена життя
У 1996 році вона закінчила університет Карпенка-Карого (курс Леоніда Олійника) і того ж року прийшла до Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. І фактично залишилася там на десятиліття - рідкісний випадок стабільної театральної біографії.
Спершу, як зізнається актриса, важливішим було справити враження на режисера і трупу. З роками змінився фокус - тепер головне реакція залу. Театр для неї став місцем обміну емоціями, а не демонстрації майстерності.
У її репертуарі різні за настроєм роботи - від психологічної драми до іронічних історій. Особливо часто глядачі згадують «Близькість», де акторка грає Анну: вистава змінюється разом із виконавицею, і кожен сезон звучить інакше.
Кіно і серіали: знайоме обличчя
Для масової аудиторії Самаєва - передусім обличчя українського кіно і телебачення. Її можна побачити у дуже різних проектах: від авторського кіно до популярних комедій.
Серед робіт - «Хайтарма», «Скажене весілля», «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке», «Село на мільйон», «Юрчишини», «Таємниці». Саме серіали зробили її впізнаваною для тих, хто, можливо, ніколи не був у театрі.
Сама акторка говорить про кіно як про окрему пригоду: на сцені результат відбувається тут і зараз, а в кіно фінальний сенс народжується вже на монтажі. І прем’єра часто стає сюрпризом навіть для тих, хто знімався.
Акторська філософія
З роками Самаєва відійшла від амбіції «зіграти красиво». Для неї важливо, щоб роль відгукувалася глядачу. У кожній роботі вона залишає особистий досвід - власний стан і переживання.
Вона не називає конкретної ролі мрії, але зізнається: хоче зіграти максимально драматичний образ - такий, де можна використати весь накопичений акторський ресурс.
Нагороди і визнання
Актриса має звання заслуженої артистки України, премію «Київська пектораль» за роль у виставі «Черга», відзнаку фестивалю «Відкрита ніч» за кінофільм «Гунька», премію імені Віри Левицької. Шість разів номінувалася на «Київську пектораль».
Вона також є членкинею Спілки театральних діячів і Спілки кінематографістів України.
Чому її варто побачити наживо
Самаєва - актриса старої театральної школи, де головний інструмент не ефектність, а проживання. На екрані вона впізнавана, але повністю розкривається саме у залі. Тому для багатьох киян знайомство з нею починається не з телевізора, а з вечора на Лівому березі.