Її легко впізнати навіть без підпису під відео. Трохи холодний погляд, мінімум пафосу, і тексти, які звучать так, ніби їх не написали, а сказали після дуже довгої ночі. Lely45 - це сценічне ім’я Людмили Білоусової, киянки, народженої 27 вересня 2000 року. Виросла на Троєщині, і цей район у її історії важливіший, ніж може здатися: у її піснях багато саме міського досвіду - маршрутки, двори, розмови, тиша після сварки.
Вона не з музичної династії. Мама - логістка, тато - військовий. У родині була дисципліна: вчасно, правильно, без зайвих емоцій. Творчість там радше терпіли, ніж підтримували. Тому музика довго залишалася «несерйозною справою», майже таємною територією.
До музики вона прийшла через театр
Співати Людмила почала ще дитиною - народні пісні з бабусею. У школі був ансамбль «Червона калина», потім - театральна студія. І саме театр став її першою реальною сценою. Підлітком вона вже брала участь у проєктах на Гогольфесті разом із Театром переселенця, пізніше працювала у студії «Халабуда». Тобто спершу вона бачила себе режисеркою або акторкою, а не співачкою.
Музика була способом прожити складні стани. Вона писала для себе - як щоденник, а не як реліз.
TikTok, карантин і перший вибух
Усе змінилося під час карантину. Вона почала викладати відео в TikTok - просто переспіви, експерименти з голосом, інтонаціями. Без продюсера, без стратегії. Одне з таких відео - з піснею «Єсенін» - раптово зібрало величезні перегляди. І вперше з’явилося відчуття аудиторії.
Тут важливо: це була не вірусність у стилі «приколи». Люди почали впізнавати себе в емоції. Саме тому фан-база сформувалася дуже швидко і дуже особистісно.
Перші альбоми і київські концерти
2 липня 2021 року вона випустила дебютну платівку «Дівчинка на повітряній кулі». Того ж року - ще один альбом «У навушниках осінь» і перший сольний концерт у Bel etage. Для артистки, яка ще рік до цього записувала треки вдома, це був різкий перехід: від кімнати до клубної сцени.
Вона багато робила сама - навіть аранжування створювала у GarageBand. Не з принципу «інді», а з недовіри до чужого смаку.
Про що її музика
Lely45 часто записують у поп або інді, але по суті це сповідальний рок. Її тексти - це не історії, а внутрішні монологи. Вона говорить про:
- складні стосунки з батьками
- самотність у великому місті
- відчуття «зайвості»
- тиск очікувань і ролей
- об’єктивацію жінок
І робить це без моралізування. Її герой не пояснює, а переживає. Через це пісні працюють як розмова, а не як виступ.
Після 2022 року
З початком повномасштабної війни вона повністю перейшла на українську мову у творчості. З’явилися благодійні виступи, дует із Артемом Пивоваровим «Радісно/Страшно», спільний «Щедрик» із Надею Дорофєєвою. Окремо прозвучала пісня «Сімферополю, я повернусь до тебе» в проєкті Ukraїner «Хоробрі міста».
В її текстах стало більше тиші, ніж драми. Вони вже не тільки про особисте - про втрату і пам’ять.
Чому вона так швидко виросла
Lely45 - одна з перших українських артисток нової хвилі, які виросли не з телешоу і не з радіо, а з соцмереж і живих клубів. Її слухають не через хіти, а через відчуття чесності. Вона не грає роль «зірки», швидше людини, яка випадково опинилася з мікрофоном.
Її треки потрапляли до топів Apple Music, а в Shazam вона обганяла світових попвиконавців. Але парадокс у тому, що її популярність виглядає камерною - ніби вона досі співає для конкретної кімнати.
Що в ній київського
Lely45 дуже міська артистка. У її музиці немає глянцю. Є відчуття нічного міста: порожні двори, останній транспорт, розмови на кухні о першій ночі. І тому вона добре резонує саме з молодими киянами - тими, хто виріс між панельками і кав’ярнями.
Її головний ефект простий: слухач не відчуває, що перед ним сцена. Відчуває, що перед ним людина.