Олексій Богданович - український актор театру і кіно, народний артист України, один із ключових представників франківської сцени. Це актор «великого тексту»: саме на нього у Києві традиційно йдуть дивитися Достоєвського, Гоголя чи Дюрренматта - не як шкільну класику, а як живу драму.
Він належить до покоління артистів, що формували обличчя театру Івана Франка з кінця 1980-х і досі залишаються його інтелектуальним центром.
Афіша: де побачити Олексія Богдановича
Основна сцена актора - Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка у Києві. У театрі він працює з 1984 року і є одним із провідних майстрів великої драматичної ролі.
За роки на сцені створив десятки образів, серед яких:
• Іван Карамазов - «Брати Карамазови»
• Чичиков - «Брате Чичиков»
• Альфред - «Візит»
• інші ролі класичного репертуару театру
Його вистави зазвичай тримаються в репертуарі роками - саме на такі постановки франківська публіка купує квитки заздалегідь.
Сценічна біографія
Народився 23 березня у селі Береза Глухівського району Сумської області. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Лариси Олійник та Ади Роговцевої).
Одразу після навчання був прийнятий до трупи театру Франка, де працює безперервно десятиліттями - рідкісний для сучасного театру випадок постійності.
Кіно
Широкій аудиторії також відомий за роботою в кіно. За роль Адама Торського у фільмі «Злочин із багатьма невідомими» (реж. Олег Бійма, за Іваном Франком) отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка.
Визнання
Народний артист України (2006)
Заслужений артист України (1997)
Лауреат театральної премії «Київська пектораль»:
- за роль Чичикова у виставі «Брате Чичиков»
- за роль Івана Карамазова у «Братах Карамазових»
- за роль Альфреда у виставі «Візит»
Інші відзнаки:
• орден «За заслуги» III ступеня
• медаль Міністерства культури за внесок у театральне мистецтво
• переможець конкурсу «Людина року» (номінація «Кращий актор»)
• почесна грамота Кабінету Міністрів України
Чим він особливий
Богданович - актор не ефекту, а психології. Його ролі будуються на внутрішній напрузі: іноді він говорить тихіше за партнерів, але саме на ньому тримається сцена. Це той випадок, коли глядачі після вистави довго обговорюють не сюжет, а інтонації.