Є гурти, які слухають. Є гурти, на які ходять. А є ті, на яких перевіряють власні межі сприйняття. Саме до таких уже майже тридцять років належить «Хамерман Знищує Віруси» - сумський дует, що з кінця 90-х вперто існує поза будь-якими правилами музичної індустрії.
Колектив з’явився у 1996 році в Сумах. Ініціатором став місцевий звукорежисер і андеграундний ентузіаст Михайло Капуста, який звів разом електронника Альберта Цукренка і панк-музиканта Володимира Пахолюка. Назва виникла випадково - Пахолюк почув у фільмі курйозний переклад фрази Hammerman kills bugs. Фонетика настільки зачепила, що її просто залишили як є. Вона виявилася ідеальною: абсурдна, запам’ятовується і одразу пояснює - це буде не звичайний гурт.
Від сумського підвалу до фестивальних сцен
На початку 2000-х ХЗВ швидко отримали статус культових в андеграунді. Вони грали на «Червоній руті», пізніше - на «Файному місті», «Захід Фесті» та купі менших альтернативних подій. При цьому масовим поп-проєктом так і не стали - і, здається, ніколи не планували.
Їхня музика - це суміш драм-н-бейсу, електроніки, техно і панку, але визначати жанр тут майже безглуздо. Для ХЗВ звук - лише частина висловлювання. Основне відбувається на сцені.
Концерт як перформанс
Живі виступи гурту давно перетворилися на окремий вид мистецтва. Це радше перформанс, ніж концерт. Костюми, напівтеатральна дія, абсурд, суржик, іноді навмисна незручність для глядача - усе працює як художній прийом.
Вони можуть з’явитися в образі нареченої, у розірваному піджаку, в леопардових костюмах або в конструкціях, які більше схожі на арт-об’єкти, ніж на сценічний одяг. Сенс не в епатажі. Це спосіб говорити про свободу, тілесність і соціальні табу. Глядач або приймає правила гри, або ні - третього варіанту зазвичай не буває.
Чому їх слухають досі
Парадоксально, але ХЗВ пережили кілька хвиль української музики - від касетної альтернативи 90-х до стримінгової сцени сьогодні. Причина проста: вони ніколи не намагалися відповідати трендам.
Їхні тексти - іронічні, часто грубі, написані суржиком, але за цим ховається доволі точна соціальна сатира. Вони не моралізують і не пояснюють. Вони демонструють. І тому аудиторія кожного покоління знаходить у цьому щось своє.
Поза сценою
Цікаво, що учасники гурту існують і в абсолютно іншому культурному полі. Альберт Цукренко багато років працює медійником і редактором культурних видань, а Володимир Пахолюк свого часу був учителем і журналістом. Тобто за сценічною провокацією стоять люди, які дуже добре розуміють культурний контекст, у якому працюють.
Під час повномасштабної війни гурт активно дає благодійні концерти, а кошти передає на потреби війська. І це ще один парадокс: колектив, який колись сприймали як чистий епатаж, тепер став частиною культурного спротиву.