«Чекаю дзвінка від тата»: як 9-річний киянин допомагає людям у пункті незламності

У той час, коли більшість дітей після школи грають або відпочивають, дев’ятирічний киянин Захар Кирилюк майже щодня приходить до пункту незламності. Тут він не лише гріється та заряджає телефон, а й допомагає іншим — пригощає чаєм, підказує, де під’єднати гаджети, підтримує літніх людей. І найголовніше — чекає дзвінка від батька, який зараз на фронті.

Пункт незламності як другий дім

Пункт незламності став для Захара особливим місцем. Сюди він приходить майже щодня — після школи або у вільний час. Тут тепло, є світло та інтернет, але для хлопчика це значно більше, ніж просто укриття від холоду.

Захар допомагає сусідам зарядити телефони, підказує, як скористатися технікою, і пригощає відвідувачів гарячим чаєм. Особливу увагу він приділяє літнім людям, яким часто складно розібратися з гаджетами.

«Коли немає світла, в мене майже розряджений телефон. Я йду в пункт незламності, якщо мені подзвонить тато, щоб я був з ним на зв’язку», — розповідає хлопчик.

Очікування дзвінка з фронту

Батько Захара зараз служить у Збройних силах України. Мама працює, тож хлопчик часто приходить у пункт незламності сам. Для родини можливість бути на зв’язку — критично важлива.

Мама Захара, Мар’яна, зізнається: через службу чоловіка та постійні відключення світла зв’язок із ним інколи стає справжнім викликом.

«Нам дуже важливо залишатися на зв'язку, тому що в мене чоловік на евакуації і в нього не завжди є змога до нас додзвонитись», — каже вона.

Волонтерство з дитинства

Захар знайомий із волонтерством не вперше. Коли йому було шість років, його батько пішов захищати Україну, і з того часу життя родини кардинально змінилося.

Разом із мамою хлопчик допомагав пораненим військовим у шпиталі. Мар’яна працює подологинею і лікувала стопи бійців, а Захар у цей час роздавав смаколики, підтримуючи військових добрим словом.

«Я ходив із мамою та роздавав смаколики для підняття бойового духу», — згадує він.

Звичайне дитинство в незвичайних умовах

Попри складні обставини, Захар намагається жити звичайним дитячим життям: він навчається у школі, займається карате та має свої захоплення. Проте останні тижні стали особливо непростими — через відключення світла і тепла значну частину часу доводиться проводити у пункті незламності.

Тут хлопчик робить домашні завдання, спілкується з людьми й продовжує допомагати тим, кому складно.

«Я там провів всі свої канікули і надалі буду там робити уроки і допомагати людям. Зарядити там телефон та поговорити з татом», — каже Захар.

Місце підтримки для всієї громади

Пункти незламності створили для того, щоб допомогти людям під час відключень світла й тепла. Тут можна зігрітися, зарядити телефони, скористатися інтернетом і просто не залишатися наодинці з труднощами.

Вони працюють за підтримки міжнародних партнерів, зокрема Німеччини, Українського Червоного Хреста та волонтерських організацій.

Історія Захара — одна з тих, що особливо гостро показує реалії війни: навіть діти сьогодні стають опорою для інших. Він приходить у пункт незламності не тому, що його змушують, а тому, що хоче допомогти. І щодня чекає на найважливіший дзвінок — від батька.