Ядерна енергетика по-новому: у парламенті розглядають ММР, але про безпеку — поки мовчать

Україна може зробити крок у майбутнє енергетики, який уже обговорюють провідні країни світу: у парламенті опрацьовують законопроєкт щодо впровадження малих модульних реакторів (ММР). Ідея звучить як відповідь на дві нагальні потреби одночасно: воєнні виклики та зелений перехід. Та разом з можливостями постає головне питання — безпека.

Законодавча ініціатива №14164 була зареєстрована 29 жовтня і вже отримує широку увагу. Вона пропонує створити юридичні умови для появи в Україні першої мережі ММР — компактних та технологічно сучасних атомних установок потужністю до 300 МВт.

Як і будь-яка нова енергетична стратегія у країні, яка водночас воює й рухається до кліматичної нейтральності, ідея викликає як інтерес, так і запитання.

Що пропонує законопроєкт

У документі йдеться про створення умов для:

• впровадження модульних реакторів із пасивними системами безпеки
• участі приватних інвесторів у будівництві та володінні такими об’єктами
• відкриття ринку палива
• спрощення дозвільних процедур
• перепрофілювання ТЕС і ТЕЦ під майданчики для ММР

Тобто держава готова допустити приватний бізнес до атомної енергетики — крок безпрецедентний для України, де виробництво атомної електроенергії традиційно було державною монополією.

Навіщо це Україні

Контекст говорить сам за себе:

• зруйновані або критично пошкоджені ТЕС і ТЕЦ
• воєнні загрози для енергосистеми
• потреба швидко створювати керовані, безвуглецеві генеруючі потужності
• міжнародні зобов’язання:
  • кліматична нейтральність до 2050 року
  • зниження викидів на 65% до 2030 року

ММР можуть забезпечувати електрикою та теплом міста, стратегічні підприємства, критичну інфраструктуру, віддалені громади.

Це — децентралізована атомна енергетика, що ідеально вписується в модель енергостійкості, актуальну в умовах воєнних ризиків.

А що з безпекою?

І ось тут — найбільша лакуна. У пояснювальних матеріалах акцент зроблено на економіці, екології та післявоєнному відновленні, але питання безпеки лише окреслене загальною фразою про державний нагляд.

Однак нюансів досить:

• Як саме контролюватимуть приватних операторів?
• Які стандарти безпеки будуть застосовані?
• Як захищатимуть такі об’єкти в умовах війни й потенційних атак?
• Чи готова країна до зберігання та поводження з паливом для децентралізованих АЕ?
• Хто відповідатиме у випадку аварій та інцидентів?

До того ж, світової практики масового впровадження ММР наразі мало. Це інновація з високим потенціалом, але і з невідомими.

Очевидно, що питання безпеки, прозорості інвесторів та запровадження міжнародних стандартів стане ключовою темою на етапі комітетських та парламентських дискусій.

Що це означає для Києва

Столиця може стати одним із кандидатів на отримання таких об’єктів, адже саме тут зосереджені:

• найбільші обсяги споживання електроенергії
• критична інфраструктура
• об’єкти національного управління

Проте це й означає, що суспільні обговорення в Києві будуть особливо активними. У місті, яке пережило атаки на енергосистему, питання захисту атомних міністанцій стоятиме гостро.

Погляд уперед

Малі модульні реактори можуть стати наступним кроком для української енергетики:

• менше викидів
• більше енергетичної автономії
• менше залежності від викопного палива
• більша стійкість до атак

Та для успіху потрібні відповіді на питання, які хвилюють суспільство більше за «інвестиції і мегавати» — гарантії безпеки, контроль та довіра.

Україна рухається до енергетичного майбутнього, але має пройти важливий тест: чи зможе вона впровадити інновації так, щоб суспільство відчувало захищеність, а не тривогу.

Цей законопроєкт — початок великої дискусії. І саме від того, наскільки чесно, прозоро та професійно вона відбудеться, залежить, чи стануть ММР символом відновлення та прогресу — чи джерелом нових ризиків.

Ми продовжимо стежити за розвитком цієї ініціативи та її значенням для столиці.