Київська опера оновила «Жізель»: дві прем’єри, два склади і одне безсмертне кохання

Після тривалої перерви театр повернув до репертуару шедевр Адольфа Адана, що понад 180 років залишається вершиною балетного романтизму. Прем’єрні покази нової постановки довели: історія про кохання, зраду та прощення не втрачає сили навіть у наш непевний час.

Вічна історія

Сюжет балету базується на легенді, описаній Генріхом Гейне. Віліси — душі дівчат, які померли до весілля, — танцем мстять кожному чоловікові, що потрапляє до їхнього світу.
Прем’єра «Жізелі» у 1841 році в Паризькій опері стала сенсацією, а версія Маріуса Петіпа 1884 року закріпила її серед класики. Відтоді балет не сходить зі сцен провідних театрів світу.

Київський шлях «Жізелі»

У столиці вперше спектакль поставили 2000 року (балетмейстер Валерій Ковтун, диригент Олексій Баклан).
Вистава понад два десятиліття мала стабільний успіх — і в Києві, і на гастролях у Європі та Північній Африці.

Нова постановка

Над поверненням твору працювали головна балетмейстерка Тетяна Боровик і диригент-постановник Сергій Голубничий.
У центрі їхнього підходу — жива драматургія: танець народжується з внутрішнього стану артиста, без порожніх пауз і механічних рухів.

Балетна трупа театру — молода, і саме класична хореографія стає для неї школою майстерності. Нове покоління артистів отримало шанс показати характер і техніку на матеріалі, що вимагає і дисципліни, і душевної глибини.

Два трактування головних ролей

У прем’єрному показі партії Жізелі та Альберта виконали Катерина Миклуха і Данило Пащук — юні, щирі, з природною емоційністю.
У другому складі на сцену вийшли заслужена артистка України Оксана Бондаренко та Євген Логвиненко — зрілі, драматичні, з відчутним життєвим досвідом.
Такий подвійний підхід дозволяє глядачеві побачити дві грані романтичної трагедії: перше кохання та мудрість пережитого болю.

Музика як основа дії

Сергій Голубничий підкреслює: партитура Адана — не фон, а самостійний драматургічний інструмент.
Перша дія — земний світ, реальність села.
Друга — надприродний простір віліс, складний у виразності, холодний і невблаганний.
Навіть із заплющеними очима, каже диригент, музика дає відчути інший вимір.

«Жізель» повернулася на Поділ як нагадування про те, що класика не старіє. Київська опера показала, що великий балет — це не музейний експонат, а живе мистецтво, яке зачіпає серце сьогодні так само, як і майже два століття тому.