Мозаїки, які могли зникнути: у Києві вийшла книга про монументальне мистецтво

Київ — це не лише храми, прибуткові будинки й модерні новобудови. Це ще й тисячі квадратних метрів мозаїк, створених у 1960–1980-х роках, які десятиліттями були фоном нашого повсякденного життя. Ми проходили повз них до школи, інституту, магазину — і часто не помічали, що перед нами унікальні витвори монументального мистецтва.

Саме цю «невидиму» частину Києва протягом шести років системно досліджувала мистецтвознавиця Борисова. Результатом стала книга «Про мозаїки Києва» — перше настільки ґрунтовне видання про київські мозаїчні панно.

З чого почалося дослідження

Випадкова зустріч, яка змінила фокус

Робота над книгою почалася не з архівів, а з особистого враження. Поштовхом стало знайомство з легендарною будівлею «Тарілка» Флоріана Юр’єва. Згодом увагу дослідниці привернув Інститут кібернетики з масштабною мозаїкою «Тріумф кібернетиків», виконаною зі смальти, скла та кераміки.

Саме тоді стало зрозуміло: Київ має цілий пласт мистецтва, який майже не описаний і системно не захищений.

Мозаїки, що формували образ наукового Києва

«Ковалі сучасності» — символ епохи

Однією з ключових робіт у дослідженні стала мозаїка «Ковалі сучасності» Галини Зубченко та Григорія Пришедька на будівлі Інституту ядерних досліджень.

У центрі композиції — атомне ядро з орбіталями, енергія якого виривається назовні. Дві постаті ковалів-науковців керують процесом поділу ядра, поєднуючи образи праці, науки й майбутнього.

Це типовий приклад того, як радянська ідеологія трансформувалася в універсальну мову прогресу, зрозумілу й сьогодні.

Ансамбль на Берестейському проспекті

Під час дослідження Борисова виявила шість мозаїк уздовж Берестейського проспекту, створених у 1967–1979 роках:

• Валерієм Ламахом
• Ернестом Котковим
• Іваном Литовченком
• Володимиром Прядкою

У грудні 2023 року цей ансамбль отримав статус виявлених об’єктів культурної спадщини — важливий крок до їхнього юридичного захисту.

Для Києва це принципово: мозаїка перестає бути «декором» і стає об’єктом охорони.

Мистецтво всупереч ідеології

Українські коди в радянських замовленнях

Попри державні замовлення та ідеологічні рамки, київські художники часто знаходили спосіб закласти українські мотиви у свої роботи.

Один із найяскравіших прикладів — Палац дітей та юнацтва, де Ада Рибачук і Володимир Мельниченко використали жовто-блакитну гаму, що в ті часи була надзвичайно сміливим рішенням.

Художні «хитрощі»

Іноді митці вдавалися до справжніх трюків. Один із них — імітація кінозйомки: художники запрошували знайомого оператора, який робив вигляд, що фільмує вже «затверджену» роботу. Комісія, вирішивши, що проєкт погоджено «нагорі», приймала мозаїку без зауважень.

Це не анекдоти, а побут художника в умовах цензури.

Символ Києва: мозаїка біля Лялькового театру

Окреме місце в книзі посідає мозаїка Григорія Довженка «Кий, Щек, Хорив та сестра їхня Либідь» на фасаді Київського академічного театру ляльок.

Вона виконана у візантійських традиціях і спирається на образну мову Київської Русі, фактично поєднуючи тисячолітню історію міста з мистецтвом ХХ століття.

Чому мозаїки зникають

Головна загроза — ремонти

Найчастіше мозаїки знищують не війна і час, а утеплення фасадів та «євроремонти».

Показовий приклад — дитячий садок №809 на вулиці Анни Ахматової, де керамічні панно за мотивами Марії Примаченко збереглися лише частково.

Але є й позитивні кейси

На вулиці Гродненській під час оновлення магазину «Фора» мозаїку не закрили, а навпаки — відкрили, очистили та інтегрували в новий інтер’єр.

Це демонструє: збереження можливе, якщо є розуміння цінності.

Скільки культурної спадщини має Київ

За даними Департаменту охорони культурної спадщини:

• у Києві налічується 3 790 об’єктів культурної спадщини
• 2 512 з них внесені до Державного реєстру

Мозаїки — лише частина цього масиву, але одна з найуразливіших.

Що потрібно для системного збереження

Борисова наголошує: поодиноких рішень недостатньо.

Необхідні кроки:

• інвентаризація з фотофіксацією та оцінкою стану кожної мозаїки;
• юридична заборона демонтажу без погоджень;
• фахова консервація силами спеціалістів;
• фінансування через міські програми та гранти;
• створення культурних маршрутів і мап, які інтегрують мозаїки в міський простір.

Що далі: плани дослідниці

У планах Борисової:

• видання книги англійською мовою;
• розширення досліджень на Київську область, де збереглося чимало монументальних робіт.

Але головне вже сталося: мозаїка в Києві перестала бути непомітною. Сьогодні її знищення чи збереження викликає суспільну реакцію — і це ключова зміна.

Чому це важливо знати киянам

Мозаїки Києва — це не радянський декор і не пережиток минулого. Це:

• візуальна історія міста;
• приклад високого рівня художньої культури;
• свідчення опору митців ідеологічному тиску;
• ресурс для сучасної культурної ідентичності столиці.

Без системного підходу ці роботи можуть зникнути назавжди. Книга «Про мозаїки Києва» — не лише дослідження, а й попередження: місто втрачає себе тихо, якщо за нього не боротися.

І, можливо, наступного разу, проходячи повз мозаїку, кияни вже не скажуть: «Я ніколи її не помічав».