Музшкола №8 стане імені Колодуба: митця, що творив класику і виконував замовлення партії

У Київській міській раді планують увічнити ім’я Левка Колодуба — композитора, педагога, академіка та Народного артиста України.
Спеціалізовану музичну школу №8 у столиці назовуть на його честь.
Відповідне рішення підтримала профільна комісія Київради з питань місцевого самоврядування та зовнішніх зв’язків.

Депутатка та голова комісії Юлія Ярмоленко нагадує: зв’язок Колодуба зі школою — не формальний.
У 2009 році разом із композитором тут започаткували конкурс «Українські композитори — дітям», що за 13 років зібрав понад 1300 юних виконавців.
Сам Колодуб подарував школі нотні збірники з власними творами — ними користуються учні та викладачі.

Київський період: творча зрілість і відповідальна педагогіка

Левко Колодуб належить до покоління післявоєнних музикантів.
Він закінчив Харківську музичну десятирічку, потім — Харківську консерваторію (клас композиції).
Після цього переїхав до Києва, працював у Спілці композиторів УРСР, а згодом викладав у Київській консерваторії, де провів десятиліття — уже як метр.

Саме тут сформувався його масштабний доробок:

• опери — «Пробудження» (1977), «Незраджена любов» (1985), «Поет» (1988);
• симфонії, кантати, сюїти, елегії;
• балети та музика до постановок, серед яких «Вічний вогонь» («Жовтнева легенда») у співпраці з Павлом Вірським.

За життя Колодуб отримував як радянські, так і українські нагороди: від звання заслуженого діяча мистецтв УРСР — до Шевченківської премії.

«Ода партії»: контекст, який не відміняє таланту

Як і багато митців радянських десятиліть, Колодуб створював твори «на замовлення».
У 1964 році — «Оду партії» на слова Володимира Сосюри, через три роки — балет до ювілею Жовтневої революції.
Ці сторінки біографії часто викликають суперечності, але вони не перекреслюють основного: Колодуб — одна з ключових постатей української академічної музики, людина, що працювала на перспективу, а не на кон’юнктуру.

Що означає нове ім’я для Києва

Музична школа №8 давно стала точкою входу у професію для сотень дітей.
Назва на честь творця — це не пам’ятник, а сигнал наступним поколінням:

• музика — не лише сцена, а й традиція;
• національне мистецтво складається не з героїзації окремих осіб, а з життєздатної школи, що виховує таланти.

Крок Київради — проти забуття.
У столиці, де після війни доведеться відновлювати культурні інституції, важливо показати: власна музична історія не поступається світовій.

Ім’я Левка Колодуба на фасаді музичної школи №8 — не компроміс із минулим, а запрошення до глибшого розуміння української музики.
Це визнання десятиліть роботи композитора, його педагогічного внеску та впливу на покоління молодих музикантів Києва.
А головне — надія, що діти, які вивчають ноти Колодуба, стануть авторами нових українських симфоній.