НАБУ і САП втрачають незалежність? Що передбачає ухвалений закон №12414

22 липня 2025 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкт №12414 — документ, що кардинально змінює баланс повноважень у сфері боротьби з корупцією. Незважаючи на формальну прив'язку до досудового розслідування справ про зниклих безвісти, поправки, внесені до другого читання, мають прямий вплив на Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) та Бюро економічної безпеки (БЕБ).

Рішення парламенту викликало хвилю обурення в суспільстві. Уже ввечері того ж дня у Києві, Львові, Дніпрі, Одесі та інших містах пройшли масові акції протесту. Люди вийшли на вулиці з вимогою скасувати закон, що, на їхню думку, «поховає» незалежність ключових антикорупційних інституцій.

Що передбачає закон №12414?

Попри назву, яка вказувала на «особливості досудового розслідування зникнень за особливих обставин», у тексті закону з’явились норми, що змінили саму архітектуру антикорупційної системи:

• Генеральний прокурор отримує повний контроль над прокурорами САП, у тому числі право визначати, хто керує справами НАБУ.
• САП втрачає незалежність — з проєкту вилучено норму, яка зобов’язувала узгоджувати кадрові та адміністративні рішення з її керівником.
• НАБУ тепер підпорядковується Генпрокурору в оперативних питаннях — він може передавати справи між НАБУ, БЕБ або іншими відомствами.
• Змінюється процедура повідомлення про підозру високопосадовцям: тепер це виключне право Генерального прокурора, а не САП.
• Відновлення розслідувань: потерпілий або слідчий можуть оскаржити закриття справи безпосередньо Генпрокурору.
• Зміни до Кримінального процесуального кодексу дозволяють слідчим проникати до житла без рішення суду, якщо вважають, що існує ризик втрати доказів (цю норму згодом виправили поправкою про заборону позасудових обшуків).

Як пройшло голосування?

Закон пройшов через парламент у надзвичайно стислі строки. Замість того, щоб створити окремий законопроєкт щодо антикорупційних органів, зміни було внесено до документа, який вже пройшов перше читання — стосовно зниклих безвісти. Цим обійшли повний цикл обговорення та аналізу.

Як зазначила членкиня комітету з питань правоохоронної діяльності Юлія Яцик, засідання комітету тривало всього кілька хвилин, і правки не були повноцінно представлені чи обговорені. У результаті 263 народні депутати підтримали законопроєкт у другому читанні та в цілому. Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук підписав документ того ж дня, після чого його направили на підпис Президенту.

Реакція суспільства та міжнародних партнерів

Протести в українських містах стали прямою відповіддю на підписання закону. Люди побоюються, що знищення незалежності НАБУ та САП підірве довіру до антикорупційної боротьби, яка є ключовою умовою євроінтеграції.

Єврокомісарка з питань розширення Олівія Кос назвала ухвалення закону «серйозним кроком назад». Таку ж думку поділяють Transparency International, правозахисники та провідні юристи. Зокрема, доктор юридичних наук Микола Хавронюк заявив: «Вітаю, ми повертаємося у 2013-й».

Позиція влади

Президент Володимир Зеленський, попри суспільне збурення, наполягає на необхідності змін. Він пояснив, що новий закон дозволить відновити контроль над «завислими» справами, які роками не розслідувались. За його словами:

«Немає жодного раціонального пояснення, чому кримінальні провадження на мільярди “висять” роками. І немає пояснення, чому росіяни досі можуть отримувати інформацію, яка їм необхідна. Важливо, щоб була невідворотність покарання — і щоб суспільство це бачило».

Начальник ГУР Кирило Буданов, коментуючи ситуацію, наголосив на необхідності діалогу в умовах внутрішніх конфліктів:

«Україну врятують сильні військо та інституції. Нація програє, якщо її розривають внутрішні суперечності. Вирішувати їх варто шляхом відкритого діалогу».

Чому це важливо?

Антикорупційна система — ключовий компонент виконання зобов’язань України перед ЄС. Без ефективних та незалежних НАБУ і САП Київ ризикує втратити політичну підтримку та фінансову допомогу партнерів. Закон №12414 зміцнює владу Генерального прокурора, але водночас може поставити під загрозу баланс і незалежність системи правосуддя.

Зважаючи на все сказане, сьогодні перед Україною постає важливе запитання: чи готова держава жертвувати незалежністю своїх інституцій заради політичної доцільності? Відповідь на це питання дасть не лише уряд, а й суспільство. І воно вже говорить голосно.