Дата публікації Пам’ять про майстра сцени: у столиці вшанували полеглого лялькаря Євгена Невинського
Опубліковано 30.11.25 23:00
Переглядів статті Пам’ять про майстра сцени: у столиці вшанували полеглого лялькаря Євгена Невинського 13

Пам’ять про майстра сцени: у столиці вшанували полеглого лялькаря Євгена Невинського

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter
Пам’ять про майстра сцени: у столиці вшанували полеглого лялькаря Євгена Невинського
фото з відкритих джерел: відкрили меморіальну дошку

У Києві вшанували пам’ять лялькаря та військового Євгена Невинського: на Алеї урочистостей Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району відкрили меморіальну дошку. На церемонію прийшли його рідні, колеги, освітяни й мешканці району — ті, хто знав майстра особисто або через його творчість на сцені.

Людина театру

Євген Невинський понад 30 років працював у Київському муніципальному театрі ляльок на лівому березі Дніпра — провідним майстром сцени. Він не просто створював ляльки і декорації — формував цілий художній світ для глядачів, який бачили покоління київських дітей.

Він також викладав технологію виготовлення театральної ляльки в університеті театру і кіно імені Івана Карпенка-Карого, передаючи власну школу молодим митцям. Студенти та колеги називали його Генієм Антоновичем — за поєднання тонкого смаку, майстерності та людської гідності.

На війні

Після початку повномасштабного вторгнення Євген вступив до Збройних сил України. Служив старшим сержантом у 118-й бригаді.
27 липня 2023 року зник на Запорізькому напрямку. Більше року родина сподівалася на повернення, але генетична експертиза підтвердила загибель.
Прощання відбулось у театрі, де він працював усе життя.

Пам’ять живе в учнях і ляльках

Відкриття меморіальної дошки супроводжували вихованці театру-студії «Барвінок», де Невинський колись починав свій творчий шлях. Вони показали уривки вистав, для яких він створював ляльки та сценічні образи — тепле свідчення того, як майстер продовжує жити у своїй справі.

Такі вшанування — не лише про скорботу. Це нагадування: українська культура тримається на людях, чиї таланти і характер формують покоління.
І сьогодні їхні імена повертаються в міський простір — щоб ми пам’ятали, за що боремося.