Реконструкція без фасаду: як на Ярославовому Валу зник готель «Версаль» 1877 року

Скандал навколо будинку колишнього готелю «Версаль» на Ярославовому Валу, 10 — це не поодинокий інцидент, а показовий приклад того, як у центрі столиці, під прикриттям рекламних банерів і формальних дозволів, нищиться історична спадщина. За зеленим полотном із логотипом компанії «Хартія» кияни роками не бачили головного: будівлю кінця ХІХ століття фактично розібрали до каркаса.

Проблема стала очевидною лише восени 2025 року, коли вітер зірвав частину захисної завіси. Замість ліпнини, жовтої київської цегли та історичного фасаду — бетон, іржавий метал і нове будівництво.

Будинок із біографією: чому «Версаль» мав бути недоторканним

Від садиби до готелю

Будинок на Ярославовому Валу був зведений не пізніше 1877 року за проєктом архітектора Олександра Шіле. Первісно це була міська садиба, власницею якої була донька губернського секретаря Вишневська. Уже на початку ХХ століття тут запрацював готель «Версаль», добре відомий київській публіці.

Місце, пов’язане з українською державністю

У 1918 році будівля отримала особливе історичне значення: після зречення гетьмана Павла Скоропадського тут утримували членів уряду Української Держави. Це робить будинок не просто старою забудовою, а свідком ключових подій української історії.

Факт: у 2021 році будинок внесли до Переліку цінної історичної забудови Києва, яка потребує додаткового захисту.

«Реконструкція», що перетворилася на знищення

Що відбувалося за зеленим банером

Починаючи з 2020 року, будівлю щільно завісили рекламним полотном. Саме тоді, за даними журналістів і пам’яткоохоронців, власник розпочав демонтаж:

• повністю знято фасад перших двох поверхів;
• зруйновано внутрішні та зовнішні перекриття;
• знищено історичні інтер’єри;
• автентичну цеглу замінено на газоблоки;
• зведено металевий каркас під нову конструкцію.

Фактично йшлося не про реставрацію чи реконструкцію, а про повний демонтаж історичної споруди.

Археологія під бетоном: несподівана знахідка

П’ять підземних поверхів без дозволу

Окреме питання — самовільне заглиблення будівлі. Під час облаштування п’ятого підземного рівня будівельники натрапили на щільне кам’яне мурування, яке неможливо було пробурити.

Дослідник історії Києва Дмитро Перов зафіксував ці фрагменти та пов’язав їх з оборонними валами Київської Русі.

Контекст: уся територія в межах Володимирської, Великої Житомирської та Ярославового Валу належить до пам’ятки археології національного значення — «Місто Ярослава».

Замість негайної зупинки робіт і залучення археологів, мурування використали як конструктивну опору.

Охоронна зона ЮНЕСКО: ще одне порушення

Будинок розташований у буферній зоні Софії Київської — об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Законодавство чітко забороняє будь-яке нове будівництво на таких територіях.

Наслідки вже помітні:

• будівля дала тріщини;
• зафіксовано просідання конструкцій;
• під загрозою — як археологічна знахідка, так і залишки історичного будинку.

Після розголосу Департамент охорони культурної спадщини КМДА заявив про тимчасове припинення робіт і залучення Інституту археології.

Хто відповідає за руйнування

Власник і давні скандали

Будинок належить ТОВ «Мірча Яв», кінцева бенефіціарка — Ольга Балясна. Це ім’я вже неодноразово фігурувало у скандалах, пов’язаних із забудовою історичних кварталів Києва.

Особливо цинічним виглядає факт, що небезпечні роботи велися тоді, коли в будинку ще жили люди. Саме мешканці першими звернули увагу на тріщини у стінах.

П’ять років мовчання: де була міська влада

Попри внесення будівлі до переліку цінної забудови ще у 2021 році, за наступні роки вона так і не отримала статусу об’єкта культурної спадщини. Ця бюрократична пауза стала вирішальною.

Наслідки бездіяльності:

• відсутність реального охоронного механізму;
• можливість «реконструкції» без контролю;
• фактичне знищення будинку з історією понад 150 років.

Лише тепер активісти подали картку виявлення об’єкта культурної спадщини, намагаючись врятувати хоча б те, що залишилося.

Чому це важливо для киян

Історія Ярославового Валу, 10 — це сигнал тривоги для всього міста. Якщо у самому серці Києва, в зоні ЮНЕСКО, можна безкарно розібрати історичний будинок і копати під землю до валів Київської Русі, — під загрозою опиняється вся стара забудова столиці.

Цей випадок показує:

• наскільки критичною є швидкість надання охоронного статусу;
• чому громадський контроль залишається ключовим;
• як «реконструкція» без чітких правил стає інструментом руйнування.

Для Києва це не просто ще один будівельний скандал. Це питання збереження пам’яті, ідентичності та відповідальності перед містом, яке старше за будь-які рекламні банери.