Сергій Анжияк про Київ, пам’ять і культуру: як змінюється столиця та її інституції

Сергій Анжияк, директор Департаменту культури КМДА, розповів про своє дитинство, освіту, археологічну практику, роботу в Міністерстві культури та сучасні виклики розвитку культурної сфери Києва. У його кабінеті на стінах висять дитячі малюнки учнів мистецьких шкіл столиці, а розмова поступово переходить від особистих спогадів до ширших питань міської пам’яті та культури.

Він згадує Київ свого дитинства як місто, що лише формувалося: Оболонь тоді була майже пустирем із піском і будмайданчиками, а район «Героїв Дніпра» ще не мав щільної забудови. Часто він із друзями добирався до центру міста автобусами, фунікулером або велосипедом, досліджуючи різні райони. У підлітковому віці одним із улюблених місць стали Гончарі-Кожум’яки, які тоді майже не мали забудови і сприймалися як тихий простір у центрі міста.

У школі Анжияк цікавився історією, алгеброю та фізикою, а згодом вступив на спеціальність «музейна справа та охорона пам’яток історії і культури». Він став свідком трансформації навчального закладу та змін у системі освіти в 1990-х роках. Під час навчання проходив археологічну практику в Колонщині, де брав участь у розкопках поселення часів Київської Русі. За його словами, археологія є точною наукою, де кожен шар ґрунту дозволяє відтворити історичні події, а знайдені предмети допомагають датувати епохи.

Серед знахідок, які найбільше запам’яталися, він згадує гончарну піч доби Київської Русі та керамічні вироби з тризубом, що можуть свідчити про зв’язок із княжим двором. Також під час робіт знаходили інструменти ковалів того часу.

Анжияк звертає увагу на проблему викривлення історії та інформаційних маніпуляцій. Він зазначає, що історія часто використовується у політичних цілях, а популярні наративи можуть суперечити науковим дослідженням. На його думку, культура та історія стають частиною інформаційної війни, а країни, які не розповідають про себе самі, ризикують втратити власний голос у міжнародному просторі.

Після навчання він працював у Вишгородському історико-культурному заповіднику, а згодом у Міністерстві культури, де займався питаннями охорони пам’яток і формуванням нормативної бази. Він підкреслює, що створення окремого органу з охорони культурної спадщини дозволило більш ефективно захищати історичні об’єкти, балансуючи між інтересами забудовників і необхідністю збереження пам’яток.

Оцінюючи зміни в Києві, Анжияк зазначає як позитивні зрушення — розвиток парків, покращення благоустрою, оновлення бібліотек і культурних просторів, так і проблеми архітектурної забудови, зокрема втрату гармонії в центральних районах міста. Особливу увагу він приділяє трансформації бібліотек, які перетворюються на багатофункціональні культурні простори за прикладом європейських міст.

Він також розповідає про проєкти інклюзії, зокрема ініціативу «Київ. Культура без обмежень», яка передбачала адаптацію музеїв для людей з аутизмом, порушеннями слуху, зору та опорно-рухового апарату. Окремо впроваджували навчання жестової мови для працівників культурних установ.

Серед сучасних викликів він називає розвиток безбар’єрності в культурних закладах, реформу театральної сфери, підтримку приватних ініціатив і модернізацію бібліотек. Також підкреслює важливість мистецьких шкіл як інструменту формування світогляду дітей, навіть якщо лише невелика частина учнів стає професійними митцями.

Анжияк вважає, що ключова мета культурної політики — створення умов для самореалізації мешканців міста. На його думку, розвиток культури має починатися з молоді та враховувати її потреби й думки, а не нав’язувати готові рішення.

Серед міжнародних культурних проєктів він згадує участь Києва у фестивалі La Mercè у Барселоні, де вперше в історії заходу були представлені українські «гіганти» — княгиня Ольга та князь Володимир. Проєкт отримав значний резонанс і став важливою подією культурної дипломатії.

Завершуючи розмову, він зізнається, що попри насичену роботу найбільше зараз потребує відпустки, а головною особистою мотивацією залишається бажання зробити Київ містом, у якому кожен має можливість для розвитку і самореалізації.