Скандал у «ПриватБанку» отримав продовження: Пишний сам видав картку бійцю з ампутацією

Ситуація, що сталася у відділенні «ПриватБанку» на Берестейському проспекті, боляче вдарила не лише по репутації конкретної установи, а й по довірі до державних інституцій загалом. Ветеран війни Руслан Книш, який унаслідок бойових дій втратив усі кінцівки, разом із медичною кураторкою звернувся до банку з елементарним проханням — відновити втрачену на фронті картку.

Відповідь була формально коректною і водночас цинічною: картку неможливо видати без фотоідентифікації, під час якої клієнт має тримати її в руках. Для людини без рук — абсурдна вимога. Для державного банку — тест на людяність, який було провалено.

Реакція НБУ: швидко, публічно, але чи достатньо?

Після розголосу голова Національного банку України Андрій Пишний особисто привіз банківську картку Руслану Книшу. Про це повідомила керівниця патронатної служби «Янголи» Третього армійського корпусу Олена Толкачова.

З людської точки зору — вчинок правильний. У час, коли чиновники часто ховаються за пресрелізами, особиста участь виглядає гідно. Але журналістське запитання неминуче: чи має держава працювати лише в ручному режимі після скандалів?

«Чи є людська реакція достатньою відповіддю державного апарату на цей інцидент? На мою думку — ні», — прямо заявила Олена Толкачова.

Проблема не в картці — проблема в системі

Після інциденту «ПриватБанк» запропонував допомогу з протезуванням. Формально — жест підтримки. Фактично — відхід від суті проблеми.

Руслан Книш і без того отримує необхідну медичну допомогу. Натомість поза увагою залишаються ключові питання, з якими стикаються тисячі поранених військових:

• доступне житло;
• адаптація до цивільного життя;
• побутова підтримка;
• працевлаштування;
• фінансова автономія без принижень і бюрократичних пасток.

Саме ці речі визначають, чи зможе ветеран жити гідно, а не виживати.

Чому ця історія важлива для киян

Київ — місто, де щодня військові проходять реабілітацію, оформлюють документи, намагаються повернутися до нормального життя. І саме тут вони найчастіше стикаються з жорсткими інструкціями, які не враховують реальність війни.