Смерть після побиття в Київському СІЗО: працівнику дали 4 роки, але відпустили на іспит

Шевченківський районний суд Києва затвердив угоду про визнання винуватості між прокуратурою та колишнім старшим по корпусу відділу режиму й охорони Київського слідчого ізолятора.
Справа стосується загибелі арештанта, якого в грудні 2024 року жорстоко побили інші ув’язнені. Епізод став одним із найгучніших випадків доведеної всередині установи змови між «тюремною адміністрацією» й в’язнями.

Як все сталося: версія слідства

22 грудня 2024 року у прогулянковому дворі СІЗО виник конфлікт. За слідством, так званий «смотрящий» разом із групою арештантів напав на чоловіка, який перебував під вартою за підозрою у крадіжці.
Побиття було жорстоким: потерпілий отримав тяжкі травми голови та грудної клітини — ушкодження мозку, переломи ребер. Це — класичні наслідки групового побиття, але не «падіння з брусів», як заявили пізніше.

У прогулянковому дворі немає жодних брусів — на це звернули увагу навіть працівники. Але замість реагування і виклику медиків, керівництво корпусу обрало шлях замовчування.

Адміністрація обрала прикриття

За даними слідства, старший по корпусу:

• усвідомлював, що арештанта побили;
• віддав вказівку підлеглим написати сфальсифіковані рапорти, які зображали потерпілого як порушника режиму;
• погодив ізоляцію пораненого в окремій камері як покарання;
• фактично позбавив людину медичної допомоги, що, за висновками експертів, і стало смертельним фактором.

Медперсонал також не спрацював: фельдшер і медсестра оформили висновок, що чоловіка можна тримати в карцері. Його скарги та фізичний стан проігнорували.

Через кілька годин керівник чергування для «перестрахування» повідомив у поліцію, нібито арештант сам травмувався при падінні.
Коли поліцейські прийшли до карцеру, побитий підтвердив «версію адміністрації» — він боявся повторної розправи.
28 грудня, на сьомий день після побиття, чоловік помер.

Угода зі слідством

Колишній старший по корпусу визнав свою вину за трьома пунктами:

• перевищення службових повноважень (ч.3 ст.365 ККУ),
• завідоме залишення без допомоги особи в небезпечному стані (ч.3 ст.135 ККУ),
• внесення неправдивих даних до офіційних документів (ч.1 ст.366 ККУ).

Суд призначив 4 роки позбавлення волі, але звільнив від відбування покарання з випробуванням на 2 роки.
Також заборонено працювати у правоохоронних структурах протягом трьох років.

Що з іншими учасниками

У серпні 2025 року Офіс генпрокурора передав до суду обвинувальний акт щодо п’яти ув’язнених, включно зі «смотрящим».
Їм інкримінують нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть (ч.2 ст.121 ККУ).
Саме цей епізод — побиття — залишається ключовим у доведенні групового злочину.

Чому це важливо

Смерть у СІЗО — не випадковість, а система

Те, що працівник найвищого рівня у корпусі пішов на угоду, — сигнал про слабкість внутрішнього контролю і присутність «тюремних правил» у державній установі.

Для киян це не абстрактна історія — це про установу, яка працює в центрі столиці за п’ять хвилин від Подолу.
Там, де має діяти закон і права людини, роками існують неформальні ієрархії, «смотрящі», кругова порука та страх ув’язнених говорити правду.

Медична допомога як питання життя

Висновки слідства жорсткі: медики могли врятувати арештанта, якби не корупційна вертикаль та небажання «розгойдувати систему».
Це ставить питання не лише до СІЗО, а й до всієї пенітенціарної медицини.

Що далі

• Долю п’ятьох ув’язнених вирішить суд — покарання за ст.121 ККУ може передбачати до 10 років ув’язнення.
• Вирок працівнику СІЗО створює прецедент: система не убезпечує своїх співробітників від відповідальності, якщо вони стають співучасниками злочину.
• Ключовим тестом стане реальна зміна умов у Київському СІЗО — не лише кадрові рішення, а впровадження стандартів безпеки, відеофіксації та незалежної медицини.

Історія чоловіка, який помер після тижня тілесних мук і байдужості, — це нагадування: поки в столиці є місця, де закон не працює, жодні реформи не можуть вважатися завершеними.