Замість шедевра модерну — парковка: як у Києві знищили унікальну Іллінську церкву на Жилянській

Історія Києва радянської доби — це, на жаль, не лише про масштабну розбудову, а й про непоправні архітектурні втрати. У 1930-х роках місто пережило справжню хвилю ідеологічного та індустріального вандалізму, коли під приводом «соціалістичної реконструкції» з мапи столиці зникали унікальні сакральні споруди.

Спільнота «Київ, якого немає. Втрачені пам’ятки» нагадала про долю однієї з найекстравагантніших та найменш відомих широкому загалу культових споруд міста — Іллінської церкви на Жилянській, яка була зведена на початку XX століття, але проіснувала трохи більше як двадцять років.

Проєкт архітектора Єрмакова: рідкісний мікс віденського модерну та кокошників

Іллінську церкву заклали 20 липня (за новим стилем — 2 серпня) 1908 року. Привід для будівництва був знаковим — святкування 800-річчя Михайлівського Золотоверхого монастиря. Новий храм мав стати офіційним подвір’ям (своєрідним представництвом) цієї стародавньої чернечої обителі у світській, торговельно-промисловій частині Києва — неподалік від Головного залізничного вокзалу.

Будівництво тривало шість років і завершилося у 1914-му. Проєкт розробив відомий єпархіальний архітектор Євген Єрмаков. Йому вдалося створити сміливий експеримент, який рідко зустрічався у тогочасній релігійній архітектурі:

• Він поєднав традиційні, пишні форми псевдоросійського стилю з новаторськими пластичними прийомами віденського модерну.
• Храм мав квадратну форму і завершувався шістьма цибулиноподібними банями на круглих барабанах, щедро прикрашених кокошниками (напівкруглими декоративними арками).
• Фасади рясніли цегляним та ліпним декором, мавританськими віконними прорізами та витонченими коринфськими колонами. Храм миттєво став домінантним архітектурним орієнтиром усього привокзального району.

Офіційний привід — ТЕЦ, реальність — пустир

У 1935 році, коли радянська влада активно зачищала Київ від релігійних споруд (саме тоді підірвали й сам Михайлівський Золотоверхий собор), Іллінську церкву повністю зрівняли із землею.

Офіційним приводом для знесення радянські чиновники назвали «необхідність розширення території ТЕЦ-3» (історична теплоелектроцентраль, розташована поруч). Це була стандартна маніпулятивна практика тих років, коли релігійні споруди знищували нібито заради промислового розвитку міста або побудови стадіонів (як це сталося, наприклад, із трибунами стадіону «Динамо»).

Проте подальша доля цієї земельної ділянки довела цинізм радянської системи. Землю на розі вулиць Жилянської та Безаковської (нині — Симона Петлюри) промислові потужності ТЕЦ-3 так ніколи й не зайняли. Навіть через 90 років після знесення святині територія залишається порожнім клаптем міської землі.

Що на цьому місці тепер?

Сьогодні на історичному церковному місці, де колись височіла шестибанна перлина архітектури, працює звичайна автомобільна парковка. Простір повністю десакралізований і перетворений на асфальтований майданчик.

Понад те, у міському просторі немає жодного візуального нагадування про історичне минуле цієї локації — тут не встановлено ані пам'ятного знака, ані інформаційної таблиці, яка б розповідала киянам та туристам, що саме за цим парканом колись починалася дорога до Михайлівського монастиря.

Як знайти цю локацію в сучасному Києві

Місце, де розташовувалася Іллінська церква, лежить на стику Шевченківського та Голосіївського районів, у безпосередній близькості до залізничного вузла столиці.

• Адреса історичного місця: м. Київ, перехрестя вулиць Жилянської та Симона Петлюри.
• Як дістатися: Найпростіший варіант — доїхати на метро до станції «Вокзальна». Від виходу з вокзалу пройти пішки вгору вулицею Симона Петлюри до першого великого перехрестя з вулицею Жилянською (близько 5 хвилин пішки).

Що потрібно знати про архітектурні втрати Києва 1930-х?

Які ще знакові храми привокзальної частини Києва були знищені у цей період?

Привокзальний район та Нова Забудова зазнали суттєвих релігійних втрат. Окрім Іллінської церкви, радянська влада знищила знамениту залізну Церкву Іоанна Златоуста на Галицькій площі (нині Перемоги), Благовіщенську церкву на Марино-Благовіщенській (нині Саксаганського), а також Георгіївську церкву поблизу Золотих воріт. Усі вони були архітектурними орієнтирами, які формували вертикальний силует старого Києва.

Чи існують плани щодо відновлення Іллінської церкви на Жилянській?

На відміну від Михайлівського Золотоверхого чи Успенського соборів, які були відбудовані наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років, питання відновлення Іллінської церкви наразі не стоїть у міському порядку денному. Головними перешкодами є щільний транспортний вузол, інженерні комунікації поруч із ТЕЦ та відсутність масштабної фіксації інтер'єрів храму. Проте київські урбаністи та пам'яткоохоронці неодноразово закликали міську владу бодай маркувати це місце інформаційним стендом та меморіальною зоною у межах майбутньої ревіталізації вулиці Жилянської.