Вакарчук у фан-зоні та 15 мільйонів для ГУР: як «Друга Ріка» знесла дах Палацу спорту на своє 30-річчя

8 березня київський Палац спорту виглядав так, ніби місто вирішило згадати одразу три десятиліття свого музичного життя. На сцені - «Друга Ріка». У залі - тисячі людей, які знають ці пісні майже інстинктивно.

Ювілейний концерт гурту став чимось більшим за черговий туровий виступ. Це була велика зустріч людей, для яких «ДеньНіч», «Париж» чи «Дотик» давно перетворилися на саундтрек молодості, студентських років і перших київських ночей.

І вже з перших хвилин було відчуття, що це не просто концерт. Швидше - велика зустріч старих друзів, де кожен знає слова пісень напам’ять.

Палац спорту, фан-зона і Вакарчук серед глядачів

Ще до початку концерту VIP-сектор почав поступово перетворюватися на світську ложу. Серед гостей помітили Машу Єфросиніну, Олю Полякову, Віру Брежнєву, блогерку Аннету Барсівну та радника керівника Офісу президента Михайла Подоляка.

Та головний сюрприз з’явився не на трибунах.

Святослав Вакарчук прийшов на концерт без зайвого пафосу і майже одразу рушив у фан-зону. 

Поруч у фан-зоні драйвували телеведучий Анатолій Анатоліч, журналістка Аліна Доротюк, музиканти Tember Blanche та коміки Бампер і Сус.

Але щойно у залі згасло світло, всі погляди переключилися на сцену.

15 мільйонів гривень для ГУР

Ювілейний концерт «Другої Ріки» мав і чітку благодійну мету. Ще до виходу музикантів розпочався аукціон, під час якого збирали кошти для Головного управління розвідки.

Планка - 15 мільйонів гривень.

Одним із найемоційніших моментів стала історія особистого інструмента Валерія Харчишина. Фронтмен гурту розповів, що його концертну трубу - ту саму, яка супроводжувала гурт на сотнях виступів - щойно продали за 120 тисяч гривень.

Усі кошти передали Силам оборони.

Для цього інструмента виступ у Палаці спорту став символічним прощанням зі сценою.

Зал зустрів новину оплесками.

Сцена як символ стійкості

Візуальну частину ювілейного шоу створив режисер Герман Нєнов - один із найпомітніших постановників української музичної сцени. Замість традиційних рок-декорацій він обрав стриману, майже архітектурну сценографію.

Над сценою височіла велика конструкція з дзеркальних панелей і неонових трубок. Вона нагадувала водночас хребет велетенської істоти і каркас будівлі, що тільки формується. За задумом постановників, ця інсталяція мала символізувати стійкість - здатність триматися навіть тоді, коли конструкція переживає сильний тиск.

Світло працювало як окремий елемент драматургії. Холодні сині відтінки відсилали до раннього періоду гурту, тривожний червоний додавав напруги, а теплі золоті спалахи підкреслювали кульмінації пісень. Час від часу музиканти піднімалися над фан-зоною на рухомих платформах - і сцена буквально починала «дихати», змінюючи простір навколо себе.

Пісні, які знає весь зал

Концерт відкрили композиції «Назавжди» та «Відчиняй».

І вже після першого приспіву стало зрозуміло: цього вечора співатимуть не лише музиканти.

Палац спорту підхоплював рядки майже миттєво.

«Секрет», «Математика», «Космозоо», «Париж», «Дощ», «Дотик» - кожна з цих пісень звучала так, ніби її виконують разом сцена і зал.

Під час «ДеньНіч» Валерій Харчишин спустився до фан-зони. Телефони миттєво піднялися в повітря - і концерт на кілька хвилин перетворився на великий спільний кадр.

Друзі гурту на сцені

Ювілейний вечір не обійшовся без музичних гостей. До Валерія Харчишина на сцені по черзі приєдналися Фагот із ТНМК, музикант Іван Марунич із гурту KARTA SVITU, співзасновник «Другої Ріки» Віктор Скуратовський та молодий артист ODYN. Разом вони виконали пісню «Я йду до тебе», перетворивши її на теплу зустріч старих друзів і різних поколінь української сцени.

Під час концерту гурт також представив нові композиції - «МИ» та «Остання», яка увійде до майбутнього альбому. Та попри прем’єри, найбільший відгук у залі викликали добре знайомі пісні - ті самі хіти, які слухачі співають разом із гуртом уже багато років.

Фінал під тисячі ліхтариків

Найемоційніший момент вечора настав під час пісні «Я п’ю з твоїх долонь».

Валерій Харчишин виніс на сцену український прапор. У залі запалилися тисячі ліхтариків.

На біс гурт виконав «Три хвилини». Після фінальних акордів музиканти вийшли на авансцену й подякували публіці.

Харчишин сказав коротко:

«Дякуємо за відданість, щирість і любов. До зустрічі за 30 років».

Та, дивлячись на те, як цього вечора співав Палац спорту, виникає відчуття:
Київ навряд чи готовий чекати так довго.