Від «Бучі» до «Степного»: які фільми змагаються за шанс представити Україну на «Оскарі-2025»

Сьогодні Український Оскарівський комітет визначить, яка стрічка боротиметься за престижну премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм». Цьогоріч на відбір подано вісім картин — документальних і художніх. Вони різні за стилістикою, темами та підходами, але всі мають одну спільну рису: говорять про Україну й для України.

«2000 метрів до Андріївки» — війна очима солдата

Після успіху «20 днів у Маріуполі» режисер Мстислав Чернов повертається з новим фільмом, у якому знову поєднує журналістику та кінематограф. Стрічка документує контрнаступ біля Бахмута у вересні 2023 року, коли Третя штурмова бригада отримала завдання звільнити Андріївку — стратегічно важливе село.

У фільмі використано унікальні матеріали: кадри від операторів Associated Press, зйомки з GoPro, встановлених на шоломах військових, а також відверті розмови бійців у короткі хвилини відпочинку. Це не просто військова хроніка, а глибоке занурення у світ українського солдата.

«Я хотів, аби глядач відчув, що стоїть поруч із військовими. Це їхній досвід, їхні думки і їхнє життя», — пояснює Чернов.

Прем’єра відбулася на фестивалі Sundance, де картину зустріли оваціями.

«Буча» — історія порятунку під час окупації

Фільм Станіслава Тіунова одразу викликав гучні дискусії. У центрі сюжету — реальна історія Костянтина Гудаускаса, який під час російської окупації Київщини зумів вивезти понад 200 людей, ризикуючи власним життям.

Стрічка відтворює події весни 2022 року з максимальною увагою до деталей. Автори співпрацювали з ГУР та військовими, щоб уникнути неточностей. Однак навіть це не позбавило фільм критики: у суспільстві з’явилися голоси, що «все було не зовсім так». Саме ця дискусійність робить «Бучу» ще важливішою — бо вона провокує до розмови про пам’ять і правду.

«Дівія» — природа, яку спопелила війна

Документальний фільм Дмитра Грешка переносить увагу з людей на довкілля. «Дівія» — це мовчазний свідок, який показує, як війна спалює землю, вбиває тварин і руйнує екосистеми.

У кадрі — робота екологів, саперів, зоозахисників. Вони не лише заміряють масштаби шкоди, а й рятують природу буквально на передовій. Відсутність закадрового голосу чи тексту робить картину схожою на кінопоему, де образи говорять більше за слова.

«Обережно! Життя триває» — Ізюм крізь мистецтво

Харківський художник Гамлет Зіньківський вирушає до Ізюма, звільненого після окупації. Він малює свої стритарт-роботи на руїнах і спілкується з мешканцями. Для місцевих його творчість стає своєрідною психологічною підтримкою.

Режисер Антон Штука відзняв не лише процес створення мистецтва, а й людські історії. Одна з центральних — чоловік на ім’я Володимир, який втратив половину родини. Спостереження за роботою художника стає для нього кроком до відновлення життя.

«Одного літа в Україні» — іноземці на фронті

Стрічка Володимира Тихого звернена передусім до західного глядача. Її герої — американці з підрозділу Ronin Team, які приєдналися до International Legion. Фільм розповідає про їхній шлях: від перших тренувань на полігонах до участі у бойових діях.

Особливість картини в тому, що частину зйомок зробили самі військові на GoPro. Це додає автентичності та робить історії більш особистими.

«Підйомна сила» — документальний екшн про авіацію

Фільм відкриває двері у закритий світ української армійської авіації. Глядач бачить сміливі операції вертолітників: рейди у тил ворога, польоти в умовах повної радіотиші, прориви до Маріуполя чи острова Зміїний.

Автори наголошують: їм вдалося зняти унікальні кадри, яких досі не бачив ніхто. Завдяки цьому «Підйомна сила» стала одним із найуспішніших українських документальних фільмів у прокаті.

«Степне» — драма про життя і втрати

Режисерка Марина Врода, відома своєю перемогою в Каннах, представила камерну драму про чоловіка, який повертається у рідне село доглядати хвору матір. Її смерть, зустрічі з близькими людьми та розповідь про схований скарб змушують героя переосмислити власне життя.

Фільм створювався понад десять років і вже здобув визнання на міжнародних фестивалях — у Локарно та Трієсті. Це кіно про внутрішні пошуки, втрати й надію, яке говорить універсальною мовою мистецтва.

«Стрічка часу» — школа під обстрілами

Документальний фільм Катерини Горностай — це розповідь про тих, хто щодня тримає свій фронт не зі зброєю, а з підручниками. Його герої — українські вчителі та діти, які продовжують навчатися навіть у прифронтових і деокупованих містах.

Стрічка показує, як уроки відбуваються у підвалах чи бомбосховищах, а діти звикають вчити вірші під звуки сирен. Попри небезпеку, освітній процес не зупиняється — адже школа для багатьох стає єдиним острівцем нормальності в зруйнованому війною світі.

Чому це важливо

Вибір Українського Оскарівського комітету — не лише про кіно. Це спосіб розповісти світу історії, які сьогодні формують обличчя нашої країни. Кожна з цих стрічок — документ чи художня метафора, але всі вони разом складають мозаїку української стійкості, болю й сили.

📌 Хто саме представить Україну на «Оскарі-2025», ми дізнаємося вже сьогодні. Але очевидно одне: українське кіно має голос, який чує і світ.