Історія маленького волонтера Захара Кирилюка: 9-річний хлопчик допомагає літнім людям у пунктах незламності Києва

Маленький господар великого пункту: як 9-річний киянин став ангелом-охоронцем «незламності»

Поки дорослі втомлено обговорюють графіки відключень та дефіцит генерації, у дев’ятирічного Захара Кирилюка є власна місія. Щодня після школи він не біжить грати у відеоігри, а вирушає на «роботу» до найближчого пункту незламності. Тут він — не просто відвідувач, а головний по затишку: розливає чай, допомагає літнім сусідам розібратися з пауербанками та тримає зв’язок зі світом.

Історія Захара, яку підсвітив проєкт «ШоТам?», — це квінтесенція київської зими 2026-го. Місце, де тепло стає не лише від обігрівача, а й від дитячої турботи.

Чай, уроки та очікування дзвінка з фронту

Для Захара пункт незламності — це стратегічний об’єкт. Поки мама працює, він самостійно господарює серед розеток та термосів. Але волонтерство для хлопця не є чимось новим: ще у шість років він разом із мамою-подологинею ходив до госпіталів, де роздавав смаколики пораненим бійцям.

Проте зараз у хлопчика є і особистий інтерес — бути онлайн у критичний момент.

«Я йду сюди, щоб телефон був заряджений. Раптом подзвонить тато, а я не на зв’язку», — просто пояснює Захар. Його батько зараз на евакуації в зоні бойових дій, і кожна хвилина розмови — на вагу золота.

Життя між карате та блекаутами

Звичайний графік київського школяра — уроки, карате, дім — тепер тісно переплетений із локаціями, де є «старлінк». Захар зізнається, що провів у пункті всі канікули. Тут він робить домашні завдання і став для місцевих бабусь кимось на кшталт системного адміністратора: комусь підключити Wi-Fi, комусь знайти вільний кабель.

Мама хлопчика, Мар’яна, пишається сином, але визнає — це вимушена дорослість. Проте саме такі пункти, створені за підтримки волонтерів та міжнародних партнерів, стали для київських родин острівцями стабільності, де можна не просто зарядити гаджет, а й не почуватися самотнім у темряві.