Білизна на тлі бароко: у мережі показали унікальне фото 1967 року, де в дзвіниці Лаври був гуртожиток

Сьогодні важко уявити, що в келіях та господарських будівлях Києво-Печерської лаври, де нині панує тиша та музейна строгість, колись кипіло звичайне радянське побутове життя. Унікальна світлина 1967 року, що з’явилася в мережі, відкрила киянам несподіваний ракурс на Ковнірівську дзвіницю. Замість ченців у стінах цієї пам’ятки XVIII століття мешкали звичайні громадяни, перетворивши шедевр архітектури на чергові «житлові квадрати».

Побут серед ліпнини: Лавра як гуртожиток

На фотографії зафіксовано неймовірний контраст: витончена барокова архітектура з позолотою та вигадливим орнаментом слугує декорацією для прозаїчної радянської реальності. У 1960-х роках Лавра як монастир не функціонувала. Радянська влада, закривши обитель, розпорядилася майном прагматично: частину приміщень віддали музеям, а інші — під комунальні квартири та установи.

Для киян того часу Лавра не була сакральним центром. Це було місце роботи, склад або навіть дім. У приміщеннях, де раніше лунали молитви, готували вечері, прали білизну та обговорювали побутові новини. Дзвони на дзвіницях мовчали десятиліттями, а колишні келії були нарізані на тісні кімнати, де сусідили десятки людей.

Шедевр Степана Ковніра: золото, що бачило все

Сама Ковнірівська дзвіниця, зведена у 1752–1761 роках, вважається одним із найвищих досягнень українського бароко. Її будівництвом керував легендарний лаврський майстер Степан Ковнір, на честь якого споруда і отримала свою назву. Струнка 41-метрова вежа з коринфськими колонами та розкішним ліпним декором була справжньою окрасою Дальніх печер.

Цікаво, що попри утилітарне використання, радянська влада все ж опікувалася технічним станом будівлі. Саме в період «комунального» життя споруди, у 1959–1962 роках, тут провели масштабну реставрацію. Держава фінансувала збереження стін та декору, одночасно повністю знищуючи духовну сутність комплексу. Це був період дивного симбіозу: архітектурна пам'ятка національного значення офіційно охоронялася законом, але всередині залишалася звичайною житловою будівлею без натяку на святість.

Чому ретро-фото — це більше, ніж ностальгія

Такі архівні кадри допомагають нам зрозуміти, наскільки крихкою є історична пам’ять. Ковнірівська дзвіниця пройшла шлях від духовного осередку до гуртожитку і врешті повернулася до своєї первісної ролі після відновлення незалежності України. Сьогодні, коли Лавра знову переживає трансформаційні процеси, ці знімки нагадують: стіни пам’ятають різні епохи, і кожна з них залишає свій відбиток на обличчі міста.

Побачити Лавру не як «листівкову» картинку, а як живий простір, де змінювалися долі тисяч киян — це можливість краще зрозуміти складну історію нашої столиці. Нині дзвіниця знову є частиною цілісного ансамблю, де барокова краса більше не сусідить із кухонним чадом, а служить за прямим призначенням.