«Марш ганьби» біля Бабиного Яру: як архівне фото відкрило приховану історію Києва

27 січня — день пам’яті, який змушує дивитися на місто уважніше

27 січня, у Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, Київ знову постає не лише як сучасна столиця, а як місто з багатошаровою, часто замовчуваною пам’яттю. Бабин Яр давно став символом злочину, але його оточення — вулиці, кладовища, маршрути — десятиліттями залишалися поза фокусом.

Саме одне архівне фото несподівано відкрило ще одну важливу київську історію: де саме в 1944 році починався так званий «марш ганьби» німецьких військовополонених.

Фото, яке «заговорило» через 80 років

Йдеться про знімок військового фотокореспондента Георгія Угріновича, зроблений 16 серпня 1944 року. На ньому — багатотисячна колона солдатів і офіцерів вермахту під конвоєм радянських військ. Здавалося б, добре відома подія. Але нюанс — місце старту колони — залишався невідомим.

Завдяки роботі з архівами вдалося встановити:
рух починався біля Лук’янівського єврейського кладовища, поруч із Бабиним Яром, на тодішній вулиці Мельникова (нині — вулиця Юрія Іллєнка).

Цей факт надає події потужного символізму:
марш переможених нацистів стартував саме від місця їхніх наймасовіших злочинів у Києві.

Київський маршрут «маршу ганьби»

Для міста це важлива деталь. Адже більшість відомих фотографій «маршу ганьби» зафіксовані:

• на Софійській площі;
• на зруйнованому Хрещатику;
• у центральних кварталах.

Натомість реальний маршрут колони становив близько 21 кілометра:

• старт — вул. Мельникова, біля Бабиного Яру;
• далі — через Київ;
• фініш — Брест-Литовське шосе (нині Берестейський проспект).

Тобто Київ не просто «приймав» цю подію в центрі — він був її простором від трагедії до демонстрації поразки нацизму.

Як вдалося ідентифікувати локацію

Ключову роль відіграла робота з деталями. Куратор фотоколекції Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» Валерій Мілосердов звернув увагу на:

• обриси вже неіснуючої огорожі;
• головний вхід Лук’янівського єврейського кладовища;
• ландшафт, який збігався з поодинокими історичними фото цієї місцевості.

Саме такі, здавалося б, дрібниці дозволили «прив’язати» знімок до конкретної точки на мапі Києва.

Чому Київ так довго не знав цієї історії

Проблема — не в одному фото, а в стані роботи з архівами. Як пояснює Мілосердов, український історичний простір десятиліттями формувався за «залишковим принципом».

• архіви були розпорошені;
• системної атрибуції не проводили;
• значна частина історії трактувалася через імперську оптику.

У результаті Київ знав події, але не завжди знав місця. А без конкретних місць пам’ять стає абстрактною.

Лук’янівське кладовище: ще одна втрачена точка пам’яті

Лук’янівське єврейське кладовище, біля якого стартував марш, сьогодні фактично зникло з міського ландшафту. Воно прилягало до Бабиного Яру і було частиною великого простору єврейського життя Києва, знищеного війною та післявоєнною забудовою.

Тепер завдяки одному фото ця територія повертається в історію не лише як місце трагедії, а і як точка символічного історичного перелому.

Чому це важливо для Києва сьогодні

Для сучасного Києва ця історія має кілька вимірів:

• просторовий — ми починаємо інакше дивитися на знайомі вулиці;
• історичний — події набувають конкретних координат;
• етичний — пам’ять стає не декларативною, а точною.

Київ — місто, де війна знову поруч. І саме тому так важливо розуміти:
історія не зникає, навіть якщо її довго не помічали.

Одне архівне фото змогло зробити те, чого не зробили десятки офіційних текстів, — повернути Києву ще одну чесну історію. «Марш ганьби» почався не десь абстрактно, а біля Бабиного Яру — там, де зло досягло апогею.

Для міста це нагадування:
пам’ять — це не лише дати й меморіали. Це вулиці, маршрути і точки, які ми щодня проходимо, не знаючи, що вони бачили.