Мільярд витратили — світла не побачили: де мініелектростанції Києва

У 2024 році Київ задекларував амбітний і на той момент вкрай потрібний крок — закупівлю 15 когенераційних установок загальною потужністю 60,5 МВт. Вартість проєкту перевищила 1,1 млрд гривень, а його мета виглядала беззаперечною: дати столиці резервне тепло й електроенергію у випадку масованих атак на енергосистему.

Минуло півтора року. На календарі — початок 2026-го. Але в публічному просторі Києва — тиша. Де ці установки, на які витратили мільярд? І чому місто досі живе від графіка до графіка?

Що обіцяли киянам

Когенерація як щит від блекаутів

Когенераційні установки — це не абстрактна «зелена енергетика», а практичний інструмент виживання міста:

• вони одночасно виробляють електроенергію і тепло;
• розміщуються поруч зі споживачами;
• можуть працювати автономно під час аварій та обстрілів.

Саме на них робили ставку як на елемент розподіленої енергетики, менш вразливої до ударів по великих ТЕЦ і підстанціях.

План був чіткий — на папері

У 2024 році Київрада навіть затвердила концепцію «Енергетичне відновлення: шлях до розподіленої когенерації». Переможець тендеру — словацька компанія. Термін постачання — до кінця 2025 року. Логіка — зрозуміла, часові рамки — прийнятні.

Реальність 2026 року: одна установка замість п’ятнадцяти

Єдина, яка реально працює

Станом на сьогодні в Києві достеменно відомо лише про одну працюючу когенераційну установку — потужністю 1,5 МВт, запущену в листопаді 2024 року за підтримки USAID. Вона — радше демонстрація можливостей, ніж системне рішення.

Про інші 14 — жодної чіткої інформації:

• немає адрес встановлення;
• немає дат запуску;
• немає звітів про готовність.

Є лише загальні формулювання та обтічні заяви.

Чому мовчання виглядає підозріло

Місто без відповіді

Журналісти направили запити до КМДА з прямим питанням: на якому етапі проєкт?. Відповіді — немає. А поки чиновники мовчать:

• мешканці лівого берега регулярно стикаються з відключеннями;
• бізнес і критична інфраструктура працюють у режимі невизначеності;
• резервні генератори залишаються єдиною страховкою.

У місті, яке офіційно готується до складних зим, така тиша виглядає щонайменше тривожно.

Аргумент «малої потужності» — не виправдання

Так, 60 МВт — це небагато. Але це не нуль

Експерти справедливо зауважують: 60,5 МВт — крапля в морі для Києва, який у пікові години споживає понад 1 000 МВт. Але тут важливий інший момент:

• ці потужності могли б живити лікарні, котельні, водоканали;
• зняти навантаження з аварійних районів;
• стабілізувати ситуацію там, де кожна година зі світлом має значення.

У кризі навіть «невелика» генерація може бути вирішальною.

Гроші були. Час був. Де результат?

13 мільярдів залишків — і жодної системи

На цьому тлі особливо гостро звучить інший факт: бюджет Києва за 2024 рік завершився із залишками майже 13 млрд гривень. За оцінками фахівців, цих коштів вистачило б, щоб:

• суттєво наростити локальну генерацію;
• покрити до половини потреб міста в електроенергії;
• зменшити залежність від аварійних відключень.

Натомість маємо проєкт, який існує переважно в презентаціях.

Чому ця історія важлива для кожного киянина

Енергетика — це не абстракція

Когенераційні установки — це не про рейтинги й стратегії. Це про:

• тепло в домівках узимку;
• світло в лікарнях;
• роботу транспорту й водопостачання;
• безпеку міста в умовах війни.

Коли проєкт на мільярд гривень «зникає» з публічного поля, питання виникають не до технологій, а до управління.

Історія з київськими мініелектростанціями дедалі більше схожа на класичний сценарій: гучний старт — тиха пауза — відсутність відповідей. Можливо, установки справді десь на етапі монтажу. Можливо, є об’єктивні затримки. Але без публічної звітності все це виглядає як ще один мільярд, який розчинився між тендерами й кабінетами.

Київ має право знати, де його енергетичний резерв. Бо в місті, що живе під загрозою блекаутів, мовчання коштує надто дорого.