«Окопний живопис»: у Києві презентували виставку художника зі Слов’янська Сергія Сметанкіна

У самому серці столиці — на території Національного заповідника «Софія Київська» — відбулася подія, що поєднала біль війни, силу мистецтва й голос Сходу, який не здається. Сергій Сметанкін, живописець зі Слов’янська, презентував свою персональну виставку «Окопний живопис», яка стала частиною відзначення Національного дня Бельгії в Україні.

Попри те, що формат заходу передбачав дипломатичний і святковий характер, виставка вийшла далеко за межі культурної події. Вона стала свідченням незламності, відображенням фронтової буденності і водночас — витонченим актом спротиву через мову кольору та форми.

Мистецтво, народжене з бою

У центрі експозиції — 28 живописних робіт, більшість із яких створені на незвичних носіях: дерев’яних ящиках від боєприпасів. Ці основи не обрані випадково — 20 із 28 полотен виконані саме на уламках війни. Вони привезені з фронту, обвуглені, подряпані, деякі ще зберігають запах диму та металу. Та попри це, кожна картина — вибух світла, надії та краси.

Сметанкін зобразив пейзажі рідної Донеччини, мальовничі села, поля, що колись давали хліб, а нині всіяні вирвами від снарядів. Є й роботи, присвячені іншим регіонам України — Карпатам, Поділлю, Київщині, що разом утворюють панораму втраченої, але нескореної країни.

Інсталяція, що болить

Окремим елементом виставки стала інсталяція з уламків дрона, який впав просто на комбайн під час жнив біля Слов’янська. В оточенні обвуглених колосків пшениці, вона стала символом знищеної праці, порушеного мирного життя, яке вибухами виривається з коренем.

Цей об’єкт — не просто арт: це меморіал щоденній боротьбі простих українців, які у розпечених полях, попри небезпеку, продовжують сіяти, жати і жити.

«Для мене важливо показати, як живе Донеччина. Бо війна — це не лише окопи, це боротьба за збереження культури», — наголосив Сергій Сметанкін під час відкриття.

Голос мистецтва, що об’єднує

На відкриття виставки зібралося понад 360 гостей — серед них дипломати, представники міжнародних організацій, митці, політики, журналісти. Присутність іноземних гостей, зокрема бельгійських, не лише надала виставці статусу, а й актуалізувала важливість культурної дипломатії у час війни.

Це не перша виставка Сметанкіна, але саме ця має унікальну силу контрасту: у місці, де зберігається спадок княжої Русі, на фоні соборних дзвонів, ожили історії з окопів. Мистецтво стало каналом зв’язку між тилом і фронтом, між минулим і теперішнім, між руйнуванням і відродженням.

Сергій Сметанкін — не просто художник, а літописець сучасної війни. Його живопис не про війну як подію, а про її відлуння в душі людини, про ландшафт, що пам’ятає, про колос, який вижив серед згарищ.

Його мистецтво — це рефлексія на біль, але водночас і заклик не забувати, не відвертатися, не сприймати фронт як щось далеке.

Чому це важливо?

Сьогодні, коли Україна продовжує тримати стрій не лише на полі бою, а й у культурному вимірі, подібні виставки стають частиною національного спротиву. Вони документують, зберігають і пояснюють нашу історію мовою, що зрозуміла кожному — мовою образу.

«Окопний живопис» — не лише про піднесене. Він про втрати, страх, адаптацію, гідність і тишу після вибуху. І він нагадує: війна триває. Але триває і життя. І триває мистецтво.