Під шаром асфальту: Чому на Подолі вдруге нищать Богоявленський собор та де могила Сагайдачного?

У Києві знову говорять про втрачене — цього разу не метафорично. Після блокування археологічних досліджень на місці Богоявленського собору на Подолі директор заповідника «Стародавній Київ» Роман Маленков оголосив про підготовку проєкту «Втрачений Київ». Першим його об’єктом стане саме храм, зруйнований у 1930-х і вдруге — вже у ХХІ столітті — фактично «похований» під асфальтом.

Ця історія — не лише про археологію. Вона про пам’ять, відповідальність і вибір, який місто робить просто зараз.

Богоявленський собор: втрачений символ Подолу

Богоявленський собор був не рядовою церквою. Це — головний храм Києво-Братського монастиря, одна з найяскравіших пам’яток українського бароко і ключова домінанта історичного Подолу.

Кілька важливих фактів:

• кам’яний собор зведено у 1690–1693 роках коштом гетьмана Івана Мазепи;
• автор проєкту — архітектор Йосип Старцев;
• на цьому місці раніше стояла дерев’яна церква, збудована коштом Петра Конашевича-Сагайдачного;
• у 1622 році Сагайдачного поховали в крипті під храмом.

Мистецтвознавець Костянтин Шероцький писав, що в архітектурі собору «відчувається дихання могутнього віку» — і це не перебільшення. До руйнування храм був одним із найбільш відвідуваних і впізнаваних у Києві.

Як і навіщо його знищили

Доля собору типова для багатьох київських святинь ХХ століття. У 1920-х монастир закрили, храм перетворили на музей, а вже у 1936 році його розібрали «на цеглу» за партійним розпорядженням.

На місці фундаментів:

• частково збудували корпус для військових (нині корпус №2 НаУКМА);
• решту території заасфальтували під плац.

Поховання Сагайдачного було знищене. За переказами, археологи вночі таємно перепоховали прах гетьмана, але точне місце досі невідоме.

Надія 2023 року: коли історія знову вийшла на світло

Уперше за майже 90 років ситуація зрушила з мертвої точки у 2023 році. Завдяки зусиллям археологів, КМДА та наукових інституцій розпочалися розвідувальні розкопки на території Києво-Могилянської академії.

Результат виявився принциповим:

• збереглися не лише артефакти, а й стіни та підмурки собору;
• стало зрозуміло, що можливі повноцінні подальші дослідження;
• відкривалася перспектива створення музею або меморіального простору.

Більше того, у 2023 році об’єкт внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Чому розкопки зупинили — і чому це викликає запитання

У 2024 році керівництво НаУКМА в односторонньому порядку припинило археологічні роботи. Офіційна версія — заради навчального процесу й проїзду до корпусів.

Втім, археологи заперечують:

• прохід і проїзд залишалися можливими;
• роботи мали тривати щонайменше до грудня 2024 року;
• рішення ухвалили без погодження з усіма сторонами.

У серпні 2024-го місце розкопок засипали піском і заасфальтували, а інформаційний стенд — зняли.

Підозри й незручні питання

У цій історії надто багато «білих плям».

Серед версій, які обговорюють:

• можливе пошкодження фундаментів XVII століття під час ремонту тепломереж у 2010 році;
• інтерес до території з боку великого бізнесу, зокрема пропозиції перебудови корпусу й облаштування паркінгу;
• небажання фіксувати реальний стан пам’ятки.

Показово, що на запитання про земляні роботи 2010 року керівництво академії чіткої відповіді не надало.

«Втрачений Київ»: відповідь на замовчування

На цьому тлі заява Романа Маленкова виглядає логічною і водночас тривожною.

«Керівництво нині забороняє пошук могили Сагайдачного та дослідження собору. Адекватного пояснення цьому ми не маємо», — зазначив він.

Проєкт «Втрачений Київ» має зафіксувати ті об’єкти, які місто втрачає вдруге — не через вибухи чи накази, а через байдужість і страх перед правдою.

Чому це критично важливо саме зараз

Київ — це місто-палімпсест. Ми не можемо побудувати майбутнє, буквально асфальтуючи власне минуле. Богоявленський собор — це:

1. Шанс для Подолу отримати сучасний меморіальний простір світового рівня.
2. Місце сили, пов’язане з двома найвеличнішими гетьманами.
3. Тест на те, чи є ми нацією, чи просто користувачами квадратних метрів.

Поки на плацу НаУКМА лежить свіжий асфальт, «Втрачений Київ» продовжує свій список. Питання лише в тому, чи дозволимо ми цьому списку стати нескінченним.