Понад 200 врятованих від депортації дітей: як Київщина розвиває систему сімейних форм виховання

На засіданні президії Конгресу місцевих та регіональних влад при Президентові України, яке відбулося під головуванням Андрія Єрмака, обговорили ключове завдання — реалізацію Стратегії забезпечення права кожної дитини зростати у сімейному оточенні, а не в інтернатах.

Голова Київської обласної державної адміністрації Микола Калашник наголосив: Київщина стала однією з пілотних областей, де активно впроваджують сімейні форми виховання.

Конкретні результати

• П’ять громад області вже працюють над створенням дитячих будинків сімейного типу, прийомних і патронатних сімей.
• У Київській області налічується понад три тисячі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з яких понад 90% виховуються у сім’ях, а не в інтернатах.
• За останні два роки придбано та збудовано понад півтора десятка будинків для родин з дітьми, у тому числі внутрішньо переміщеними.
• Для потреб дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ) передано п’ять автомобілів, а загалом від початку програми — вже 28 транспортних засобів.

Допомога дітям, викраденим росією

Київщина також стала активним учасником процесу повернення дітей, які перебували під ризиком депортації. За словами Калашника:

• вже забезпечено супровід і реінтеграцію понад 200 дітей,
• триває робота зі збору даних про малечу, викрадену або примусово переміщену росією.

«Жодна дитина не повинна залишатися без сім’ї й турботи. Київщина працює над цим щодня — разом із громадами, міжнародними партнерами та всіма, хто дбає про дітей», — підкреслив очільник КОДА.

Чому це важливо для Київщини

• Заміна інтернатів сімейним вихованням допомагає дітям розвиватися у теплі, безпеці та з підтримкою близьких.
• Житло й транспорт для ДБСТ робить такі родини стійкими та спроможними приймати більше дітей.
• Реінтеграція дітей після депортації — це не лише гуманітарна місія, а й питання національної безпеки

Київщина демонструє, що навіть у час війни можна рухатися до європейської моделі дитинства — без інтернатів і з пріоритетом сімейних форм виховання. Це не просто соціальна політика, а інвестиція у майбутнє країни, де кожна дитина має право на родину й турботу.