Садибу Носача на Подолі намагаються врятувати петицією: вже понад 1200 підписів

На Подолі знову вирішується доля історичної спадщини. Петиція за збереження Садиби Носача вже зібрала понад 1200 підписів, але цього поки недостатньо, щоб зупинити роботи на ділянці, де забудовник крок за кроком знищує пам’ятки кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Історія має всі ознаки знайомого для Києва сценарію: спочатку демонтаж «тимчасово», потім — затягнуті суди, а в підсумку ризик остаточної втрати унікального міського середовища.

Що вже втрачено і що під загрозою

Компанія ТОВ «Дніпро-2002» розпочала демонтаж Поліцейської дільниці 1902 року 25 лютого 2022-го — на другий день повномасштабного вторгнення Росії. У той час, коли будівельна техніка в столиці працювала на зведенні фортифікацій, на Подолі почали знос історичної будівлі.

Тоді КМДА назвала ці дії «прямим мародерством», а міський голова публічно пообіцяв зобов’язати забудовника відновити пам’ятку. Минуло чотири роки — будівлю не відновили, а повністю знищили. Разом із нею знесли й сусідній флігель.

Тепер у зоні ризику — два флігелі Садиби Носача 1899 року за адресами Кирилівська, 13д та 13є. Саме вони залишилися останніми матеріальними свідками цього історичного комплексу.

Суд і позиція прокуратури

Київська міська прокуратура звернулася до Подільського районного суду з вимогою негайно зупинити будівельні роботи та накласти арешт на ділянку. Аргумент — фактичне знищення пам’ятки 1902 року і реальна загроза для решти історичних споруд.

Втім суддя Дмитро Петров, за словами пам’яткоохоронця Дмитра Перова, не побачив у цьому достатніх підстав для зупинення забудови. Клопотання про арешт ділянки було відхилене.

Прокуратура вже оскаржила рішення в Київському апеляційному суді. Активісти наголошують: без термінових обмежень забудовник може діяти за відпрацьованою схемою — спочатку демонтаж, потім юридичні суперечки «постфактум».

Хто забудовує історичний Поділ

У медіа компанію ТОВ «Дніпро-2002» пов’язують з ексміністром енергетики Іваном Плачковим. Формальним власником підприємства є бізнесмен Герман Фісталь, який із літа 2025 року перебуває під підозрою у справі щодо заволодіння бюджетними коштами під час постачання обладнання для Інституту раку.

Особливу увагу викликає й сама ділянка. Вона розташована в межах двох охоронних об’єктів:

• археологічної пам’ятки «Культурний шар Подолу XII–XVIII ст.»;
• пам’ятки історії та ландшафту «Історичний ландшафт Київських гір та долини Дніпра».

Формально це зона з максимально жорсткими обмеженнями. Фактично — нове будівництво триває.

Що саме вимагають кияни

Петиція №14009 містить чіткий і прагматичний перелік вимог:

• включити флігелі Садиби Носача до Переліку об’єктів культурної спадщини Києва;
• демонтувати будівельний паркан, що обмежує доступ до історичних будівель;
• розірвати договір оренди з забудовником;
• зобов’язати компанію відновити зруйновані будівлі за власний кошт.

Для розгляду петиції Київрадою необхідно 6000 підписів за 60 днів. Станом на 13 січня зібрано понад 1200 голосів, до завершення збору лишається 53 дні.

Чому Садиба Носача — не «чергова стара будівля»

Садиба належала Іосифу Носачу, українсько-єврейському купцю. Через етнічні обмеження царської адміністрації його родина не могла мешкати в центральній частині Києва і оселилася «за канавою» — на території сучасних вулиць Нижній та Верхній Вал.

Флігелі 1899 року — останні збережені будівлі комплексу. Знищена Поліцейська дільниця 1902 року була не просто відділком: вона виконувала функції слідчого ізолятора та адміністративного центру, фактично аналога сучасної районної адміністрації.

Це — міська пам’ять Подолу, а не абстрактна «нерухомість».

Чому це питання критичне саме зараз

Руйнування історичних кварталів під час війни — це втрата, яку неможливо компенсувати ані проєктами, ані обіцянками. Знесення будівель на території археологічної пам’ятки означає безповоротну втрату культурних шарів шести століть.

Петиція сьогодні — фактично останній інструмент громадського впливу, який ще може змусити місто перейти від заяв до дій.

Поділ уже пережив надто багато втрат. Питання тепер просте й незручне:
чи готовий Київ захистити те, що ще можна врятувати — не словами, а рішеннями.