Храм чи концертна зала? У Києві розгоряється конфлікт за костел святого Миколая

Чи може святиня, переживши війни, обстріли й десятиліття забуття, знову стати заручником політики та бюрократії? Саме це питання сьогодні турбує не лише парафіян римо-католицької церкви, а й тисячі українців, які стежать за розвитком подій навколо костелу святого Миколая у Києві.

Цей неоготичний храм — не просто архітектурна перлина столиці. Це символ громади, яка десятиліттями бореться за повернення своєї святині.

Що сталося?

Нещодавно суд постановив: костел святого Миколая має бути переданий римо-католицькій парафії. Здавалося б — справедливість відновлено. Але Міністерство культури та Будинок органної музики не погодилися з таким рішенням і подали апеляційні скарги.

Про це стало відомо з Facebook сторінки парафії, де оприлюднили офіційні документи й власну позицію.

Що каже парафія?

Отець Павло Вишковський, настоятель парафії, висловив обурення та глибоке розчарування. На його думку, дії Мінкульту та Будинку органної музики — це не що інше, як навмисне затягування процесу:

"Ми маємо законне право користуватись костелом. Маємо підтримку суспільства. Але фактичний доступ до храму блокується через формальності та ігнорування судового рішення", — заявив він.

З 2022 року парафія отримала документи на користування костелом, однак досі не має можливості повноцінно в ньому служити. Храм потребує термінових ремонтів після обстрілів — та це не стає пріоритетом для органу, який продовжує влаштовувати там концерти.

Храм чи концертний зал?

Уже багато років костел функціонує як майданчик для органної музики. Але чи можна поєднувати сакральне призначення з культурною програмою — питання дискусійне. Для багатьох католиків це — спроба стерти ідентичність святині та перетворити її на зручну «публічну будівлю».

Понад 25 тисяч українців підписали петицію за повернення храму парафії. І це не просто цифра — це сигнал, що суспільство втомилося від байдужості до духовної спадщини.

Чому це важливо?

Це не лише юридична суперечка. Це історія про повагу до віри, до пам’яті, до права громади молитися у своєму храмі. В умовах війни такі символи набувають ще глибшого значення. Вони — про стійкість, гідність і духовне коріння.

Апеляції Мінкульту можуть затягнути процес на місяці, а то й роки. Тим часом костел старіє, громада — чекає, а організаційна плутанина лише загострює конфлікт.

Цей костел — не просто будівля. Це жива історія. І вона має належати тим, хто її створював.