Театр Франка оновив гримерки вперше за 80 років - допоміг бізнес

Є у Києві місця, куди приходиш десятиліттями - і вони ніби незмінні. Фасад, колони, сходи, запах куліс. Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка завжди належав до таких. Але за останні півтора року він змінився сильніше, ніж за кілька попередніх десятиліть - і більшість глядачів цього навіть не бачить.

Генеральний директор і художній керівник театру Євген Нищук розповів: щороку заклад отримує від партнерів приблизно 30-40 млн грн. Саме ці кошти дозволили зробити те, що в державних театрах зазвичай відкладають роками - системний ремонт і модернізацію.

Гримерки, яких не торкались понад 80 років

Найпоказовіша деталь - акторські приміщення.
У театрі за півтора року повністю переробили всі гримерки. Востаннє їх фактично оновлювали ще до Другої світової війни.

Там з’явилися кондиціонери, нове світло, нормальна вентиляція, холодильники, сучасні робочі столи. Під кількома шарами лінолеуму знайшли й відреставрували історичний паркет, якому понад століття.

Це не просто комфорт акторів. У старих театрах саме закулісна частина найчастіше перебуває в гіршому стані: перегріті приміщення, слабка електрика, відсутність повітря. Фактично умови роботи залишалися на рівні середини ХХ століття.

Інклюзія, яка справді працює

За партнерські кошти театр облаштував і те, що глядачі вже можуть помітити:

• пандуси
• доступні вбиральні
• дитячу кімнату
• спортивно-реабілітаційний простір

Для київських культурних інституцій це досі радше виняток. Більшість історичних будівель у центрі міста залишаються складними для людей із травмами, протезами чи батьків із візками.

Як насправді працює співпраця з бізнесом

Ключовий момент - компанії зазвичай не передають гроші театру. Вони беруть на себе конкретний напрям: ремонт, обладнання, матеріали, роботи. Укладають довгі угоди на 3-5 років і фактично стають технічними партнерами.

Тобто мова не про спонсорський банер у фойє. Це ближче до меценатства, яке було нормою для Києва ще на початку ХХ століття, коли приватні кошти будували лікарні, школи й мистецькі простори.

Сам Нищук підкреслює: у таких проєктах головне не разова допомога, а довіра і видимий результат.

Чому це важливо для міста

Театр Франка - одна з небагатьох великих культурних інституцій, що працює щодня і стабільно збирає зал навіть під час війни. Історичні будівлі в центрі Києва потребують постійних вкладень, але державного фінансування вистачає передусім на зарплати й утримання.

Тому фактично сформувалася нова модель: культура виживає там, де з’являється партнерство. Бізнес отримує репутацію і соціальну присутність, театр - можливість не перетворитися на музей самого себе.

І, можливо, найважливіше: глядач цього майже не помічає. Він просто приходить на виставу, сідає в крісло, і все працює - світло, звук, повітря.
А в старих театрах саме це і є справжня ознака змін.