Від війни до віри: у КНУ презентували ікони, написані на військових ящиках

У коридорах Червоного корпусу КНУ, де зазвичай бринить студентська метушня, цього тижня панує інший настрій. Тут запах фарби і дерева зустрічається з тишею, що не пригнічує, а запрошує зупинитися і вдихнути глибше. У Мистецькому салоні презентували проєкт «Ікони на ящиках з-під набоїв. Богородичний цикл» — експозицію, яка наче стишує кроки і робить погляд уважнішим, а думку глибшою.

Колись ці дошки тримали кулі. Тепер — оберігають образи. Замість луни пострілів вони несуть шепіт молитви.

Мистецтво на уламках війни

Кияни Соня Атлантова, Олександр та Герман Клименки створюють ікони на фрагментах військових ящиків, привезених із фронту. Це дерево бачило передову, руки військових і холод зброї. У майстерні митців воно отримало нове життя: стало полотном для образів Богородиці, що народжують спокій навіть у бурю.

Автори кажуть, що такий формат — не лише про віру. Це про пам’ять, емпатію, про здатність культури втримати людське там, де його намагаються стерти.

«Ми перетворюємо смерть на життя, болючий досвід — на віру, а зброю — на мистецтво, що лікує», пояснюють вони.

Український голос, який чують у світі

Проєкт подорожував планетою: від Антверпена до Бостона, від Берліна до Брюсселя. Ікони бачили 127 міст у 24 країнах. Це свого роду дипломатія, тільки без мікрофонів — художня, тиха, але вперта.

Одна з робіт навіть стала дипломатичним знаком солідарності. Президент України передав її Папі Римському Леву XIV як пам’ять про дітей, що постраждали від війни, і як заклик не забувати, кого чекають вдома.

Пам’ять і відповідальність університету

Шевченківський університет — перший в Україні, хто прийняв експозицію. Це символічно: стіни, де майбутнє лише формується, відчувають пульс сьогодення і пам’ятають про ціну свободи.

Ректор Володимир Бугров підкреслив, що університет — це не лише місце знань, а середовище, яке формує громадянську позицію. Тут вчаться не тільки писати формули чи аналізувати тексти. Тут вчаться стояти, коли хиткий час намагається збити з ніг.

Чому це важливо

У час, коли новини часто перетворюються на статистику, такі виставки повертають у серце важливе: люди, досвіди, втрати, віра у світло. Вони нагадують, що навіть там, де був склад боєприпасів, може з’явитися простір надії.

У Червоному корпусі ікони тепер виглядають, наче крила у темряві. І хоч війна ще триває, мистецтво тут говорить впевнено: навіть на уламках ми будуємо.

Міцно і з вірою, що світанок таки прийде.