Більше ніж ритуал: як віра та цінності стають «бронежилетом» для психіки киян під час війни

Коли реальність щодня випробує людину на міцність обстрілами та небезпекою, питання внутрішньої опори стає базовим. Для багатьох українців — як у тилу, так і на передовій — такою опорою є віра. Проте роль релігії в умовах війни набагато складніша за просте виконання обрядів.

Військовослужбовиця та докторка філософських наук Віта Титаренко в інтерв’ю розповіла про те, як трансформується духовність на лінії фронту та чому вислів «в окопах немає атеїстів» не зовсім відповідає дійсності.

Функція надії: релігія як компенсатор

За словами експертки, сьогодні релігія виконує свою споконвічну історичну роль. Це насамперед компенсаторна функція — здатність дати людині надію там, де раціональні аргументи закінчуються. В умовах постійного ризику для життя потреба в духовному захисті загострюється, стаючи своєрідним психологічним щитом.

Міф про «атеїстів в окопах»

Попри популярні стереотипи, досвід спілкування з захисниками свідчить про інше: на фронті є місце і для віри, і для атеїзму.

• Атеїсти на війні: Це не ті, хто бореться проти релігії. Частка «а» означає «не», а не «проти». Такі люди мають власну потужну систему гуманістичних та громадянських цінностей, яка тримає їх не гірше за релігійну доктрину.
• Стирання меж: Там, де загроза життю є абсолютно реальною, конфесійна приналежність відходить на другий план. Важливою стає присутність капелана як такого, а не те, до якої саме церкви він належить.

Капелани та етика прозелітизму

Особлива роль у війську відведена капеланам. Їхня робота — це духовна опіка всього особового складу, незалежно від поглядів бійця. Титаренко наголошує на важливому принципі: капелан не має займатися прозелітизмом.

Словник BZH: Прозелітизм — це агресивне намагання навернути людину до своєї віри. У професійному військовому капеланстві це табу: капелан має підтримувати дух солдата, а не «переманювати» його в іншу конфесію.

Обов'язок понад переконання

Важливим юридичним акцентом є позиція Верховного Суду: релігійні переконання не звільняють від обов’язку захищати державу під час воєнного стану. Це підтверджують і європейські норми. Віра може бути особистою опорою, але оборона країни — це спільна відповідальність.

Війна не робить усіх релігійними, але вона змушує кожного знайти свій «сенс», який дозволяє стояти далі. Для когось це Бог, для когось — побратими, родина або віра в справедливість. І кожна з цих опор є легітимною та критично важливою.