74 роки тому в Києві народилося телебачення: як усе починалося

6 листопада 1951 року Київський телецентр на Хрещатику, 26 уперше вийшов в ефір — цю дату вважають днем народження українського телебачення. Саме тоді столиця стала одним із перших міст у Європі, де з’явилося сучасне телевізійне мовлення.

Як усе починалося

Будівництво Київського телецентру розпочалося у 1949 році. Уже за два роки звели першу чергу — студію «Б» та телевежу висотою 192 метри. Керівництво наполягало, щоб запуск відбувся до 7 листопада — річниці Жовтневої революції.

Перший тестовий показ відбувся 5 листопада 1951 року. Працівники телестудії розвезли телевізори родичам по різних районах Києва та запустили фільм «Алітет іде в гори». Але плівку намотали навиворіт — головний герой рухався задом наперед. Після короткої паузи фільм перемотали, і трансляцію відновили.

Наступного дня, 6 листопада, відбулася офіційна прем’єра — показ фільму «Велика заграва» про Леніна та Сталіна. А вже 7 листопада кияни побачили пряму трансляцію параду на Хрещатику — першу в історії українського телебачення.

Телецентр, який випередив Європу

Ініціатором будівництва став тодішній керівник УРСР Микита Хрущов, який ще 1945 року звернувся до Йосифа Сталіна з проханням профінансувати телецентр у Києві. Уряд СРСР виділив 43 мільйони рублів, і вже за два роки споруду звели.

Київський телецентр став третім у Радянському Союзі після Москви та Ленінграда, але першим серед усіх союзних республік. Він був створений за спеціальним проєктом і працював на сучасному обладнанні, що забезпечувало розгортання зображення на 625 рядків — стандарт, який невдовзі прийняла вся Європа.

Висота телевежі на Хрещатику дозволяла покривати сигналом значно більшу територію, ніж московський телецентр із нижчою Шуховською вежею.

Телевізори, дикторки й перші ефіри

На початку 1951 року в Києві було близько 600 телевізорів, а вже через два роки — понад сім тисяч. Найпопулярнішою моделлю став «КВН-49-1» із маленьким екраном і лінзою-збільшувачем. Телевізори були справжньою рідкістю — люди збиралися дивитися передачі цілими дворами.

Після запуску телецентру в ефір виходили дві трансляції на тиждень тривалістю до двох годин, переважно кінофільми. Восени 1952 року з’явилися перші диктори — Новела Серапіонова, Олена Ніколаєва та Ольга Даниленко. Вони читали тексти напам’ять, адже суфлерів тоді не було, а ефір вимагав бездоганного вигляду навіть за зарплати у 55 рублів.

Перші експерименти — ще до війни

Перші телевізійні спроби в Києві розпочалися ще в лютому 1939 року. У невеликій студії на розі Інститутської та Хрещатика вели експериментальні 40-хвилинні передачі. Проте таких приймачів у киян майже не було, а під час війни студію зруйнували.

Саме тому 6 листопада 1951 року вважається днем народження післявоєнного телебачення в Україні — початком нової епохи, з якої виросло сучасне українське ТБ.