Сьогодні, 24 березня 2025 року, Буча згадує подію, яка назавжди закарбувалася в історії України. Рівно три роки тому Президент Володимир Зеленський присвоїв їй почесне звання — «місто-герой». У той момент Буча ще перебувала в окупації, але мужність її мешканців, віра у звільнення й символ опору зробили цю назву знаковою для всієї країни.
Як Буча отримала звання міста-героя
24 березня 2022 року, під час найбільшої гуманітарної кризи в Україні з часів Незалежності, Буча вже понад три тижні була в окупації. Місто, що розташоване за 30 км від Києва, стало свідком жорстоких злочинів та терору з боку російських військ. Саме в цей момент президент оголосив рішення, яке стало потужним моральним сигналом: Буча — місто-герой.
Про це згодом згадає мер міста Анатолій Федорук:
«Я дізнався про це по радіо. Нам вдалося зловити хвилю. Ми ще не знали, скільки триватиме окупація, але трималися й вірили: звільнення обов’язково настане».
Тиждень, що став вічністю: звільнення Бучі
Уже через тиждень, 31 березня 2022 року, Збройні Сили України звільнили Бучу. Разом з нею — всю Бучанську громаду і північ Київської області.
Цей день для міста став другим народженням. У місто поверталося життя, але сліди окупації залишилися в кожному подвір’ї, на кожній вулиці, в серцях кожного мешканця.
Три роки потому: що пам’ятає і що будує Буча
Сьогодні Буча — це символ не лише трагедії, а й відновлення, надії й життя. Місто активно розвивається, зводить нові об’єкти, відбудовує зруйноване. Але не забуває тих, хто не дожив до звільнення.
У день річниці мер Анатолій Федорук закликав вшанувати пам’ять загиблих — запалити свічку, згадати кожне життя, обірване у ті страшні дні.
Чому Буча — більше, ніж місто
Буча стала символом не лише української боротьби, а й відкритих очей усього світу. Саме після її звільнення світ побачив, що стоїть за словами "російська окупація". Світові лідери, журналісти, правозахисники приїжджали до міста, аби на власні очі переконатися у масштабах звірств.
Буча — це історія, яка стала частиною національної пам’яті. Це не просто місто на мапі. Це — рана й гордість, жах і героїзм, біль і надія. І щороку 24 березня ми будемо згадувати: не лише заради минулого, а заради майбутнього.
Один із головних символів Києва: як змінювалися Золоті ворота від XVII століття до сьогодні
Нескорена: Ізидора Косач-Борисова — жінка, яка знала ціну свободі
Контактні ферми під Києвом: де погодувати тварин і відпочити на природі
Безкоштовні дні в музеях Києва: календар для мешканців та гостей столиці