Київ має чимало топонімів і сакральних місць, пов’язаних із Вознесінням Господнім — одним із ключових християнських свят, яке символізує завершення земного служіння Христа та Його вознесіння на небо. Частина з цих об’єктів зберегла історичну назву, інші — стали важливими культурними й духовними пам’ятками столиці.
Одним із найвідоміших прикладів є Вознесенський узвіз у Шевченківському районі. Свою назву він отримав від Вознесенської церкви, яка існувала тут у XVIII–XIX століттях. Сам узвіз має багатошарову історію — від часів Київської Русі до сучасності — і сьогодні залишається важливою частиною історичного ландшафту міста.
У районі Кудрявця історично існували дві Вознесенські церкви. Перша — дерев’яна, збудована у 1718 році, дала назву узвозу, але була розібрана наприкінці XIX століття. Друга — мурована кладовищенська церква XIX століття на території колишнього Вознесенського цвинтаря — була знищена у 1930-х роках, а від комплексу збереглися лише окремі фрагменти.
Особливе місце займає Вознесенський собор Флорівського монастиря на Подолі. Це одна з найвідоміших пам’яток українського бароко XVIII століття, яка пережила пожежі, війни та закриття, але зберегла свою архітектурну й духовну цінність до сьогодні.
Ще одна знакова святиня — Вознесенська церква на Байковому цвинтарі, збудована наприкінці XIX століття. Вона є важливою частиною меморіального комплексу столиці та нині належить до Православної церкви України.
Не менш відомою є Деміївська Вознесенська церква, споруджена у XIX столітті на кошти місцевої громади. Вона увійшла в історію як місце вінчання Лесі Українки та Климента Квітки у 1907 році та є однією з небагатьох київських святинь, що безперервно діяла протягом усього ХХ століття.
Ці місця формують своєрідну «духовну карту» Києва, де релігійна традиція тісно переплітається з міською історією, архітектурою та культурною пам’яттю.
У «Софії Київській» з’явилася Алея київських князівен: перше дерево присвятили Угорщині
Кинь-Грусть: київське урочище, де переплелися легенди, Шевченко і Врубель