Всеволод Чабанець
Виноградар — один із найбільших житлових масивів Києва, який десятиліттями залишався без метро та водночас став унікальним прикладом радянського містобудування. Його історія пов'язана не лише з виноградниками, а й із незвичайною архітектурною концепцією «Міста Сонця», природними озерами та масштабними проєктами, які так і не були завершені.
Про історію району розповів київський блогер Степан Ельсов на YouTube-каналі STEPANETS, а редакція систематизувала найцікавіші факти.
Чому район назвали Виноградарем
Назва району безпосередньо пов'язана з виноградарством.
На початку ХХ століття на сонячних схилах поблизу сучасних Вітряних гір садівник Ісаак Бекас заснував приватне виноградарське господарство. Завдяки сприятливому мікроклімату тут успішно вирощували десятки сортів столового винограду.
Після встановлення радянської влади підприємство було націоналізоване та перетворене на Київвинрадгосп, який займав великі території сучасного Виноградаря.
На господарстві культивували близько 25 сортів винограду, а кущі на зиму спеціально вкривали землею, щоб захистити їх від морозів. Саме від цього господарства майбутній житловий масив і отримав свою назву.
Як з'явилося «Місто Сонця»
Сучасний Виноградар проєктував архітектор Едуард Більський упродовж 1971–1986 років.
Його концепція отримала назву «Місто Сонця» — за мотивами однойменного твору італійського філософа Томмазо Кампанелли.
Архітектор відійшов від типової для радянських мікрорайонів схеми прямолінійної забудови. Будинки розташовувалися з урахуванням природного рельєфу та максимальної інсоляції, щоб квартири отримували більше сонячного світла.
Саме тому на Виноградарі можна побачити:
напівкруглі житлові будинки;
характерні фасади з «крилами» на кутах;
квартали, органічно вписані в пагорби.
За цей проєкт Едуард Більський був удостоєний Державної премії СРСР.
Значний внесок у художнє оформлення району зробила скульпторка Любов Муравйова, яка створила чимало монументальних композицій, що й сьогодні прикрашають Виноградар.
Куди зникли озера Виноградаря
Колись на території району існувало щонайменше шість природних озер.
Найвідоміші серед них:
Синє;
Блакитне (Голубе);
Пожежне (Лягушняче);
Маржівка.
Особливе місце займає Синє озеро, яке згадується ще на картах XVIII століття. Дослідники припускають, що воно має льодовикове походження.
Однак із розвитком житлового масиву більшість водойм були засипані або суттєво змінилися. До наших днів повністю збереглися лише кілька озер.
Частина Синього озера, розташована поблизу гімназії №257 на проспекті Георгія Гонгадзе, на початку 2026 року майже повністю пересохла.
Фахівці пояснюють це тим, що озера Виноградаря розташовані значно вище рівня Дніпра й живляться переважно атмосферними опадами, тому особливо чутливі до посушливих періодів.
Чому так і не добудували ДК «Виноградар»
Одним із найбільш амбітних проєктів Едуарда Більського мав стати Будинок культури «Виноградар».
Його планували зробити найбільшим культурним центром району з п'ятьма кінозалами, концертними майданчиками та громадськими просторами.
Втім, будівництво так і не завершили.
Сьогодні недобудована споруда відома серед місцевих жителів як «ДК-бомж». Протягом багатьох років вона залишалася покинутою, а територія навколо поступово занепадала.
Також повністю не вдалося реалізувати ще одну ідею архітектора — великий пішохідний бульвар-променад, який мав пройти через увесь житловий масив. Частину цієї території забудували вже у 2000-х роках.
Район, який продовжує розвиватися
Попри статус одного з найбільших житлових масивів Києва, Виноградар десятиліттями залишався без метрополітену. Лише у 2026 році тут очікують відкриття першої станції метро, що має суттєво покращити транспортне сполучення району з іншими частинами столиці.
Історія Виноградаря демонструє, як колишні виноградники перетворилися на сучасний житловий масив із власною архітектурною концепцією, унікальним природним ландшафтом і багатою історією, яка й досі залишається маловідомою навіть багатьом киянам.