Археологи знайшли понад 500 артефактів у Білогородці на Київщині

У той час як росіяни зносять українські міста з лиця землі, українські науковці розкопують стародавні пласти історії. Історії, що формують нашу ідентичність. Історії, яку не стерти.

У червні 2025 року у селі Білогородка на Київщині археологи знайшли понад 500 артефактів доби Київської Русі. Вони досліджують територію давнього дитинця літописного міста Білгород — західного форпоста Києва. Ці знахідки — не просто уламки минулого, а голоси предків, які промовляють до нас крізь століття.

Що саме знайшли?

Серед найцінніших артефактів — унікальна піч для випалювання гончарних виробів, хрестики, монети з різних періодів і навіть фрагмент князівської печатки.

«На всій території Києва знайдено лише близько 50 фрагментів таких печаток. Це надзвичайна рідкість», — розповідає керівник археологічної групи Іван Зоценко.

Ці предмети не просто прикрашають музейні вітрини — вони дають можливість дослідити економіку, духовне життя та побут давніх мешканців Київщини.

Чому саме Білогородка?

Білогородка — не випадкове місце. У добу Русі Білгород Київський був одним із найбільших міст регіону, з населенням понад 10 тисяч людей. Він входив до так званого Київського трикутника — оборонної системи столиці.

«Білгород захищав Київ у кожну важливу епоху — від Х століття до 2022 року», — зазначає сільський голова Антон Овсієнко.

У вересні минулого року тут вже знайшли гончарний горн XVII століття, а цьогоріч розкопки відкрили ще глибші шари нашої історії.

Що далі?

Розкопки тривають. Але науковці наголошують: їхня подальша робота залежить від стабільності в регіоні та підтримки влади. Інститут археології НАН України працює в тісній співпраці з відділом культури Білогородської сільради, але цього недостатньо для повноцінного дослідження такої масштабної пам’ятки.

Культурна спадщина потребує не лише досліджень, а й захисту.

Кожна печатка, кожен уламок глечика чи хрестик — це частина нашої ідентичності. У час війни розуміння свого коріння стає ще важливішим.

Ці знахідки — доказ того, що ми не новонароджена держава, а нащадки великої історії. І саме тому її треба зберегти, переосмислити й передати далі.