Всеволод Чабанець
Подружжя Джамала та Регули Гутцвіллер-Малакут зі Швейцарії приїхало до Ірпеня вже вчетверте.
У місті, що досі відновлюється після російської окупації 2022 року, вони відчувають себе не туристами, а друзями місцевої громади. Цього разу їх зустрів перший заступник міського голови Олександр Пащинський, який подякував за постійну підтримку.
Благодійники привезли 115 продуктових наборів для людей похилого віку — мешканців модульного містечка “Ластівка”.
Фінансування зібрали разом із однодумцями у Швейцарії, організувавши збір коштів серед місцевих громад.
“Ластівка”: символ відновлення
Модульні містечка стали тимчасовим прихистком для ірпінців, які втратили домівки під час бойових дій та обстрілів.
У лютому–березні 2022 року Ірпінь був одним із найбільш зруйнованих передмість Києва — тут горіли цілі квартали, а багатоповерхівки втрачали поверхи.
Сьогодні в модульних будинках живуть:
- літні люди без можливості повернутися до власного житла,
- родини з дітьми, що не встигли завершити відновлення квартир,
- люди з інвалідністю та потребами в базовій медичній підтримці.
Саме на цю категорію мешканців і спрямована допомога швейцарців.
Історія довжиною у чотири візити
Пані Регула та пан Джамал не приїжджають “уразі”.
Під час попередніх візитів вони передали:
- ходунки та крісла колісні мешканцям “Ластівки”,
- зимою — теплі речі та підтримку,
- а минулого року Джамал співав колядки разом із місцевим хором на центральній площі Ірпеня — жест, який мешканці згадують із вдячністю.
Їхня допомога — це не просто новина на один день. Це поступове повернення людської гідності тим, хто пережив окупацію, втрату дому та ізоляцію.
Чому це важливо для Київщини
Ірпінь — місто-сусід столиці, з яким Київ пов’язаний трудовими маршрутами, навчанням, бізнесом.
Коли такі громади отримують підтримку, це:
- зменшує навантаження на соціальні служби області,
- допомагає місцевим жителям уникнути переїзду в Київ,
- зберігає людський ресурс, який місто втратило через війну.
Кияни, що їздять до Ірпеня на роботу чи навчання, бачать не лише відновлені фасади, а й тих, хто досі живе в модульних конструкціях.
Саме вони потребують регулярної, а не разової допомоги.
Подяка, яка звучить щиро
Олександр Пащинський, дякуючи благодійникам, наголосив:
тепло чужих сердець допомагає не менше, ніж матеріальні речі.
Для людей, які пережили окупацію, кожен приїзд волонтерів — це знак, що про них не забули.
У час, коли війна триває й емоційна втома накриває навіть столиці, історії таких гостей нагадують: світ пам’ятає про Ірпінь.
Не через гучні форуми чи дипломатичні делегації — а через складені коробки з продуктами, ходунки для літніх людей і пісні, які зігрівають у зимовий вечір.
Це — справжня солідарність. І саме вона допомагає відновлювати Київщину не тільки фізично, а й морально.